fregat222

У яких країнах найвищі зарплати після податків (інфографіка) Швейцарія очолила рейтинг країн за розміром середньої місячної зарплати після сплати податків — працівники отримують близько $8 282 «на руки». У Колумбії цей показник становить $649, тобто різниця між країнами сягає майже 13 разів. Про це пише Visual Capitalist, посилаючись на дані ОЕСР про середню заробітну плату за 2025 рік. Де зарплати після податків найвищі Лідирує Швейцарія, де середня зарплата до сплати податків становить $10 112 на місяць. Після відрахувань працівникові залишається близько $8 282. До трійки країн із найвищою середньою зарплатою після сплати податків увійшли Ісландія та Люксембург, де працівники отримують $5 873 та $5 013 на місяць. ТОП-10 країн із найвищими чистими зарплатами: Швейцарія — $8 282; Ісландія — $5 873; Люксембург — $5 013; Велика Британія — $4 720; Нідерланди — $4 713; США — $4 638; Норвегія — $4 619; Австралія — $4 470; Данія — $4 374; Ірландія — $4 274. Найменші зарплати після сплати податків — у Колумбії. Тут у середньому працівник отримує $649 на місяць. Далі йдуть Мексика ($795) та Туреччина ($1 244). До країн із найнижчими доходами також потрапили Угорщина ($1 327) і Словаччина ($1 404) Чому в деяких країнах зарплати набагато нижчі На рівень номінальних зарплат впливають продуктивність праці, структура економіки, ситуація на ринку праці та валютні курси. Водночас наведені суми не враховують різницю у вартості життя між країнами. Тобто вища зарплата в доларовому еквіваленті не обов’язково означає, що працівник може дозволити собі пропорційно більше товарів і послуг. Раніше Finance.ua писав, що Швейцарія стала єдиною країною Європи, де середня річна зарплата перевищує €100 тис. На другому місці — Ісландія з показником €85 950, а третю позицію посів Люксембург, який є лідером серед країн ЄС із результатом €77 844. Джерело

Which countries rank best for expat tax, and why is Germany last? Two European countries made the top 10 in a new global ranking of tax systems for people moving abroad, while Germany came last. But the report also shows why low taxes alone do not always make a country an attractive place to live. A new ranking by Global Citizen Solutions (GCS) compares 48 jurisdictions on these factors. Malta and Cyprus lead in Europe, though neither has the lowest headline income tax rate. The report uses 11 indicators grouped into three categories: tax burden, tax structure and investment migration, which covers routes to residence or citizenship. Together, these produce an overall score. A higher score means more favourable conditions for internationally mobile people. Tax optimisation means legally arranging one’s finances to reduce the amount of tax owed. Malta and Cyprus in the top 10 The two European countries that made the top 10 globally, Malta and Cyprus, scored highly because they offer favourable tax treatment to some people moving there, particularly on income earned abroad, rather than simply charging low tax rates. Malta and Cyprus both scored 82 out of 100 for tax burden and 63 for tax structure. Malta scored 83 for investment migration, slightly ahead of Cyprus on 78. Those scores put Malta sixth overall and Cyprus 10th. GCS says both achieved their positions “through preferential regimes rather than low headline rates”. Monaco (68.6), Georgia (68.3) and Bulgaria (62.8) complete the top five in Europe. After these top-scoring jurisdictions, all European scores fall below 60, with global rankings outside the top 20. Germany ranks lowest globally Germany came in last among all 48 jurisdictions. The country scored just 17 out of 100 for tax structure, the measure covering the treatment of foreign income and people leaving the country. The report points to Germany's taxation of residents’ worldwide income, inheritance tax and an exit tax as factors behind its low ranking. Denmark (30.4), Spain (36.9), France (37.7) and Norway (38.4) are also near the bottom of the European ranking. The next-lowest European score is the United Kingdom’s 50.9, with higher scores indicating more favourable tax conditions for people moving abroad. Among Europe’s five largest economies, Italy scores highest at 56.9. It ranks ninth in Europe, counting EU candidates Turkey and Georgia, and 26th globally. Scores for several other European jurisdictions are close, ranging from 58.2 in Switzerland to 51.2 in the Netherlands. Turkey (56.9), Hungary (54.9), Sweden (54.1) and Ireland (53.1) fall within this range. Monaco, Bulgaria and Andorra rank best for tax burden The picture changes when the three parts of the ranking are considered separately. The tax burden score covers personal income tax, capital gains tax on listed securities, net wealth tax and inheritance tax. Monaco (93), Bulgaria (92) and Andorra (89) have the highest scores for tax burden. Malta (82) and Cyprus (82) follow them. Spain (25), France (26) and Denmark (30) have the lowest European scores on this measure. Germany, despite ranking last overall, scores 40. How countries tax foreign income Tax structure looks at how a country taxes income earned abroad and people who leave. Malta and Cyprus share the highest European score, at 63. Germany has the lowest score at 17, followed by Hungary (25), Andorra (26), Estonia (27) and Bulgaria (29). Turkey also scores 29, but is classified separately in the report. A country can therefore score well on one measure and poorly overall. As GCS puts it: “The central finding is that a jurisdiction's tax rate and the structure of its tax system are largely independent of one another.” Tax burden and tax structure together account for 85% of the index, with each weighted equally. How does Europe compare with the rest of the world? The United Arab Emirates (UAE) ranks first overall, with a score of 82.7. It has no personal income tax a 5% consumption tax and no exit tax. Antigua and Barbuda (82.2) comes second, followed by Paraguay (77.2), Hong Kong (76.9) and the Bahamas (76.2). At the other end of the ranking, the United States scores 33.5 and places 46th. Only Denmark and Germany score lower. Japan ranks 45th, with 36.4. Does a favourable tax score mean a better place to live? The report also compares its findings with quality-of-life rankings from the Global Passport Index 2026. Countries that score well for quality of life often fare less well on tax. Sweden ranks second globally for quality of life but 32nd for tax optimisation. Germany ranks third and 48th respectively, Denmark fourth and 47th, and Norway fifth and 40th. But the report identifies seven exceptions that rank in the upper half for tax optimisation and the top 50 for quality of life: Malta, Cyprus, Portugal, Switzerland, Uruguay, Costa Rica and Mauritius. Portugal ranks 23rd for tax and 11th for quality of life, while Malta ranks sixth and 28th respectively. None of the seven has a zero income tax rate. Instead, the report says they offer favourable treatment of foreign income through exemptions, special tax regimes or rules that tax it only when it is brought into the country. That allows them to attract people moving abroad while still raising tax revenue to fund public services. The 48 jurisdictions were chosen for their relevance to relocation and tax planning, rather than the size of their economies. Джерело

Набуття статусу біженця для громадян держав, де є реальна загроза життю та здоров'ю з боку державних органів влади та управління За останні роки всі громадяни низки держав (росії, білорусі, Туркменістану, Таджикистану, Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану), де органи влади та управління відкрито переслідують за політичні погляди, розглядають можливість переїзду в іншу країну не лише заради роботи, освіти чи комфортнішого життя. Для частини людей питання стоїть інакше: наскільки безпечно їм залишатися на батьківщині чи повертатися туди? Кримінальне чи адміністративне переслідування, політична та громадська діяльність, публічна позиція, робота у ЗМІ, правозахисна діяльність, конфлікт із державними структурами, релігійні переконання, певні обставини, пов'язані з військовою службою, – все це може змусити людину задуматися про міжнародний захист. Але тут важливо одразу сказати головне: притулок - це не звичайна імміграційна програма і не універсальний спосіб швидко отримати посвідку на проживання або другий паспорт. Це механізм міжнародного захисту для людей, які мають реальні підстави побоюватися переслідування у державі своєї громадянської власності. Хто може претендувати на міжнародний захист? Основою сучасної системи захисту залишається Женевська конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол 1967 року. У загальному вигляді мова йдеться про людину, яка знаходиться за межами країни своєї громадянської приналежності та має обґрунтовані побоювання переслідування через расу, релігію, національність, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання. Тому одного бажання залишити батьківщину – явно замало. Недостатньо і загальної незгоди з тим, що відбувається в країні. Необхідно встановити, чи існує індивідуальний ризик саме для конкретної людини, наскільки цей ризик є серйозним, з чим він пов'язаний і чи можна його підтвердити. Сучасна ситуація у цих державах робить таку оцінку особливо актуальною. Наприклад, у грудні 2025 року Агентство Європейського союзу з питань притулку (European Union Agency for Asylum, EE.UU.) опублікувало оновлену доповідь на прикладі держави-терориста росії «Російська Федерація: в фокусі уваги» (The Russian Federation: Country Focus). Де детально розглядаються обмеження політичної діяльності та свободи вираження поглядів, переслідування опозиційних активістів, журналістів, правозахисників та інших груп, а також питання, пов'язані з військовою службою. Це, однак, означає автоматичного права громадянина цих країн на притулок. Кожна справа розглядається індивідуально. Найважливіше питання – не «куди виїхати?» Саме з цього зазвичай починається розмова: «У яку країну краще їхати?» Де простіше отримати статус біженця? «Чи можна поїхати до США, Канади чи Європи?» Але професійна робота має починатися з іншого питання: що саме сталося з людиною і чому повернення в державу її громадянської приналежності може становити йому реальну небезпеку? Тільки після цього є сенс обговорювати можливі країни та процедуру. У різних державах відрізняються законодавство, процедура подання заяви, практика розгляду окремих категорій справ, правила роботи з доказами, терміни, можливості для членів сім'ї та наслідки відмови. Тому країна має підбиратися не лише за принципом «мені там подобається» чи «маю там знайомих». Потрібно оцінювати всю ситуацію у комплексі. Що ми аналізуємо до початку процедури? Перший етап нашої роботи – це заповнення анкети. Це аналіз справи. Нам необхідно зрозуміти: - що саме сталося із людиною; - хто є джерелом загрози чи переслідування; - чи були затримання, обшуки, виклики на допит, адміністративні чи кримінальні справи; - чи мали місце загрози людині чи членам її сім'ї; - чи пов'язані дії державних органів з політичними переконаннями, громадською діяльністю, релігією, належністю до певної групи чи іншими обставинами, які можуть мати значення для міжнародного захисту; - чи зверталася людина за захистом усередині країни та що з цього вийшло; - чи існують документи чи інші об'єктивні підтвердження того, що сталося; - що відбувалося безпосередньо перед виїздом; - що відбувалося вже після виїзду; - Наскільки послідовна і доказана вся історія загалом. Іноді після такого аналізу ми бачимо серйозні підстави для подальшої роботи. Але в більшості випадків справа потребує додаткової підготовки. Оскільки наявних фактів замало позитивного результату. Докази мають значення При розгляді заяви оцінюється не лише те, що людина розповідає, а й наскільки її розповідь узгоджується з документами, фактами та об'єктивною інформацією про країну походження. Доказами можуть бути залежно від конкретної ситуації: документи кримінального чи адміністративного провадження, повістки, публікації, листування, заяви та звернення, відомості про професійну чи громадську діяльність, та багато інших матеріалів. Але завдання підготовки полягає не в тому, щоб зібрати якнайбільше паперів. І це важливий момент. Необхідно зрозуміти, яка обставина підтверджує кожен документ і як усі докази складаються в єдину послідовну історію переслідування. У справах про притулок довіра до заявника має важливе значення. Окреме питання - кримінальне переслідування та екстрадиція Деякі наші клієнти звертаються після порушення кримінальної справи у себе з країні або появи інформації про розшук. Такі ситуації потребують особливо уважної оцінки. Сама собою кримінальна справа ще не означає наявність підстав для притулку. Держава, яка розглядає заяву, намагатиметься зрозуміти, чи йдеться про звичайне кримінальне переслідування за реально скоєний злочин чи кримінальне законодавство використовується як засіб переслідування людини з політичних або інших підстав, що захищаються. Тому документи кримінального провадження, зміст звинувачення, обставини виникнення справи, дії влади та загальна інформація про практику застосування відповідних норм можуть мати принципове значення. Крім того, процедури надання притулку та екстрадиції юридично пов'язані, але не є одним і тим самим процесом. Якщо існує ризик міжнародного розшуку або вже розпочато процедуру екстрадиції, стратегію необхідно вибудовувати з урахуванням обох процедур. І тут особливо небезпечно гаяти час. Чому другий паспорт не вирішує проблему автоматично? Іноді людина розраховує спочатку отримати громадянство чи посвідку на проживання іншої країни і вважає, що після цього питання безпеки вирішене. Це не завжди так. Наявність другого паспорта, посвідки на проживання чи іншого імміграційного статусу сама по собі не відповідає на головне питання: чи існує ризик переслідування і який захист людина має від повернення в державу, де вона боїться такого переслідування? Тому у складних випадках необхідно аналізувати не лише імміграційний статус, а й можливі процедури міжнародного захисту, екстрадиції та взаємодії правоохоронних органів різних держав. У чому полягає наша робота Ми практично займаємося питаннями міжнародного захисту з 1999 року дотепер. За цей час наша команда працювала зі справами щодо надання статусу біженця та інших форм захисту у державах Європи, США, Канаді та Австралії. Наше завдання полягає не у продажу людині гарної обіцянки. Ми допомагаємо йому зрозуміти його реальну ситуацію та підготуватися до процедури. Робота включає: • попередню оцінку підстав для надання притулку; • аналіз ризиків та слабких місць справи; • обговорення відповідної країни та можливої процедури; • систематизацію подій та документів; • підготовку доказової бази; • підготовку до інтерв'ю з міграційними органами; • взаємодія з профільними адвокатами країни розгляду справи; • супровід заявника на різних етапах процедури, у тому числі при розгляді справі в суді. Особливо важливою є підготовка до інтерв'ю. Людина має добре пам'ятати власну історію, розуміти послідовність подій та вміти точно відповідати на запитання. Не йдеться про заучування «правильних відповідей». Навпаки, штучно підготовлена розповідь дуже легко викликає додаткові питання. Завдання - допомогти людині зрозуміло, послідовно та документально обґрунтовано уявити те, що з нею справді сталося. Коли потрібно звертатися за консультацією Чим раніше – тим краще. До того, як ситуація стане критичною або ви вже знаходитесь в країні, де плануєте шукати захист. Якщо людина розуміє, що тиск посилюється, з'явилися ознаки переслідування чи інші обставини, які змушують серйозно побоюватися подальшого розвитку подій, є сенс заздалегідь оцінити можливі варіанти. Якщо міжнародний захист справді є обґрунтованим варіантом, попередня підготовка дозволяє уникнути багатьох помилок. З чого почати: Первинна консультація починається з докладного аналізу ситуації. Нам необхідно зрозуміти: 1. що сталося; 2. коли це сталося; 3. чому людина вважає, що перебуває у небезпеці; 4. які докази існують; 5. де людина зараз; 6. які країни він розглядає; 7. яка ситуація членів його сім'ї. Після цього можна обговорювати перспективи справи, можливі складнощі та подальший порядок дій. Головний принцип нашої роботи простий: спочатку об'єктивно оцінити підстави - і потім приймати рішення про процедурі. Тому що у справах про притулок значення має не обіцянка результату, а якість підготовки, достовірність історії, докази та професійна робота із конкретною ситуацією людини. Securing Refugee Status for Citizens from States with Genuine Threats to Life and Health by State Authorities and Administration In recent years, citizens from a number of states – including Russia, Belarus, Turkmenistan, Tajikistan, Azerbaijan, Kazakhstan, Kyrgyzstan, and Uzbekistan – where authorities and administrative bodies openly persecute individuals for their political views, are looking at moving abroad. For them, this is no longer merely a quest for employment, education, or a more comfortable lifestyle. For a significant number, the question is far more stark: just how safe is it for them to remain in their homeland or, indeed, to return there? Criminal or administrative prosecution, political and civic activism, publicly voiced dissent, journalism, human rights advocacy, conflicts with state entities, religious convictions, or specific circumstances related to military service – any of these can compel an individual to seek international protection. Yet, the core truth must be established from the very outset: Asylum is not a standard immigration scheme, nor is it a universal shortcut to a residence permit or a second passport. It is a mechanism of international protection designed solely for individuals who harbour a well-founded fear of persecution in the state of their nationality. Who can claim international protection? The bedrock of the modern protection system remains the 1951 Geneva Convention Relating to the Status of Refugees and its 1967 Protocol. Broadly speaking, it concerns an individual who is outside their country of nationality and possesses a well-founded fear of being persecuted for reasons of race, religion, nationality, membership of a particular social group, or political opinion. Consequently, a mere desire to leave one’s homeland is patently insufficient. A general disagreement with the political climate of a country does not suffice either. What must be established is whether an individualised risk exists for that specific person, how severe that risk is, what triggers it, and whether it can be substantiated. The current situation in these states makes such an assessment particularly pressing. For instance, in December 2025, the European Union Agency for Asylum (EUAA) published an updated report focusing on the terrorist state of Russia, entitled ‘The Russian Federation: Country Focus’. This document examines in meticulous detail the restrictions on political activity and freedom of expression, the clampdown on opposition activists, journalists, and human rights defenders, as well as matters concerning military service. This does not, however, imply an automatic right to asylum for citizens of these countries. Every single case is assessed on its individual merits. The question that matters is not ‘Where should I go?’ This is precisely where the conversation usually starts: ‘Which country is the best to go to?’ ‘Where is it easier to obtain refugee status?’ ‘Can I go to the UK, the US, Canada, or Europe?’ However, professional counsel must begin with an entirely different question: What exactly happened to the individual, and why would returning to their country of nationality pose a genuine danger to them? Only once this has been clarified does it make sense to discuss potential host nations and procedures. Legislation, application processes, the handling of specific case categories, rules of evidence, timeframes, family reunification opportunities, and the consequences of a refusal vary significantly across different states. Therefore, a country should not be chosen simply on the basis of ‘I like it there’ or ‘I have acquaintances there’. The entire scenario must be evaluated comprehensively. What we analyse before the procedure begins The first stage of our work involves completing a questionnaire. This constitutes a thorough case analysis. We need to ascertain: · What exactly happened to the individual; · Who the source of the threat or persecution is; · Whether there have been detentions, searches, summonses for interrogation, or administrative and criminal proceedings; · Whether threats have been directed at the individual or their family members; · Whether the actions of state bodies are linked to political opinions, civic activism, religion, membership of a particular group, or other circumstances relevant to international protection; · Whether the individual sought protection within their own country, and what the outcome was; · Whether there are documents or other objective pieces of evidence confirming what transpired; · What occurred immediately prior to departure; · What has happened since leaving the country; · How consistent and well-evidenced the narrative is as a whole. Occasionally, such an analysis reveals solid grounds for immediate action. In most instances, however, a case requires further preparation, as the available facts may not be substantial enough to guarantee a positive outcome. Evidence is what counts When an application is considered, authorities assess not only what the individual recounts, but also how closely their narrative aligns with documents, facts, and objective country-of-origin information. Depending on the specific situation, evidence may comprise: Documents from criminal or administrative proceedings, summonses, publications, correspondence, formal complaints and appeals, records of professional or civic activities, and a wealth of other materials. Crucially, the objective of this preparation is not to amass as much paperwork as possible. This is a vital distinction. One must understand precisely which circumstance each document proves, and how all the evidence fits together into a single, cohesive narrative of persecution. In asylum cases, the applicant's credibility is of fundamental importance. A distinct issue: criminal prosecution and extradition Some of our clients approach us after a criminal case has been launched against them in their home country, or upon discovering they are on a wanted list. Such scenarios demand exceptionally careful evaluation. A criminal case in itself does not automatically warrant asylum. The state reviewing the application will endeavour to determine whether this is a conventional prosecution for an actual crime, or whether criminal law is being weaponised to persecute the individual on political or other protected grounds. Consequently, criminal prosecution documents, the substance of the charges, the circumstances under which the case arose, the actions of the authorities, and general data on how the relevant legal norms are applied can be of critical significance. Asylum and extradition procedures are legally intertwined, yet they remain separate processes. If there is a risk of an international warrant or if extradition proceedings have already commenced, the strategy must be formulated with both procedures in mind. In these circumstances, losing time is particularly dangerous. Why a second passport does not automatically solve the problem At times, individuals expect to first acquire citizenship or a residence permit in another country, believing that their safety concerns are thereby resolved. This is not always the case. Holding a second passport, a residence permit, or any other immigration status does not, by itself, answer the pivotal question: does a risk of persecution still exist, and what protection does the individual have against being returned to the state where they fear such persecution? Therefore, in complex cases, one must analyse not only the immigration status but also the potential international protection frameworks, extradition risks, and the ways in which law enforcement agencies of different states interact. What our work entails Our team have been actively engaged in international protection matters from 1999 to the present day. Over this period, we have handled cases involving refugee status and other forms of protection across Europe, the UK, the US, Canada, and Australia. Our job is not to sell a client an attractive promise. We help them grasp their true situation and prepare rigorously for the procedure. Our work comprises: · A preliminary assessment of the grounds for asylum; · An analysis of the risks and vulnerabilities within the case; · Discussions regarding the most suitable country and procedure; · The systematisation of events and documentation; · The preparation of the evidentiary base; · In-depth preparation for interviews with migration authorities; · Liaison with specialised lawyers in the country handling the case; · Supporting the applicant through various stages of the process, including court hearings. Preparation for the interview is especially critical. The applicant must have an excellent command of their own story, understand the chronology of events, and be able to answer questions precisely. This is not about memorising ‘correct answers’. On the contrary, an artificially coached narrative easily triggers suspicion and further scrutiny. The goal is to enable the individual to present what truly happened to them in a clear, consistent, and fully documented manner. When to seek a consultation The sooner, the better. Ideally, this should take place before the situation becomes critical, or before you have even arrived in the country where you intend to seek protection. If an individual senses that pressure is mounting, or notices clear signs of persecution and other circumstances that cause genuine dread regarding future developments, it is prudent to evaluate potential options well in advance. If international protection does indeed prove to be a well-founded path, early preparation helps avert a multitude of costly errors. Where to begin An initial consultation commences with an exhaustive analysis of the scenario. We need to ascertain: 1. What has transpired; 2. When it occurred; 3. Why the individual believes they are in jeopardy; 4. What evidence currently exists; 5. Where the individual is presently located; 6. Which countries they are considering; 7. What the circumstances of their family members are. Only upon clarifying these points can we discuss the prospects of the case, potential complications, and the subsequent course of action. The core principle of our work is straightforward: First, objectively assess the grounds – only then make a decision regarding the procedure. This is because in asylum cases, what truly matters is not a hollow promise of success, but the quality of preparation, the credibility of the narrative, the weight of the evidence, and professional engagement with the individual’s specific situation.

Як насправді працює статус біженця: міфи про «другий паспорт», ризики екстрадиції та реальність після 2014 і 2022 років З 2000 року я неодноразово роз'яснював механізми набуття статусу біженця та аналізував імміграційні програми різних країн. Ми оцінювали їх за критеріями зручності, швидкості виїзду, вартості, ризиків та можливостей для інтеграції всієї родини на новому місці. Вся справа в принципах, на яких базується будь-яка імміграція. Проте за останні роки правила гри на світовій арені кардинально змінилися. Життя мільйонів людей, навіть тих, хто проживає далеко за межами України, чітко розділилося на три етапи: до 2014 року, період після початку окупації та сувора реальність після 24 лютого 2022 року. Хронологія закручування гайок: від 2014 до 2022 Для багатьох іноземних громадян (передусім мешканців країн колишнього соцтабору та снд) перші тривожні дзвіночки пролунали в березні 2014 року. Саме тоді, з початком гібридної агресії та окупації українських територій, у їхніх власних державах увімкнувся режим прискореного придушення свобод. Стало очевидним, що правові механізми всередині цих країн починають стрімко деградувати, а тиск на бізнес та цивільне суспільство посилюється. Проте справжня катастрофа правових систем відбулася 24 лютого 2022 року. Повномасштабне віроломне вторгнення остаточно зняло всі маски. Життя суттєво погіршилося: репресивні апарати як держави-агресора так в ряде інших країнах, які підтримують війну в Україні - отримали карт-бланш. Те, що раніше здавалося відносно мирним (хоч і складним) існуванням, перетворилося на зону тотального ризику. Сьогодні чимало громадян, які опинилися під ударом системи, розраховують на стандартні імміграційні програми. Проте навіть за наявності підстав вони вимагають тривалого очікування. Коли часу немає і рахунок іде на дні, єдиним легальним інструментом швидкого переїзду та захисту стає набуття статусу біженця. Ця програма заснована на Женевській конвенції 1951 року та Протоколі 1967 року. Вони дають законне право на захист в іншій країні, якщо на батьківщині (у державі громадянської належності) особі загрожують органи влади. Якщо погрози несуть реальну небезпеку тривалого ув'язнення або фізичної розправи над людиною чи її родиною, часу на збір документів немає — потрібно просто негайно шукати шляхи відходу. Ілюзія «безпечного закордону» та пастка другого паспорта До війни мені регулярно телефонували з питаннями про статус біженця в ЄС, США, Канаді, Австралії навіть Японії. Зараз ця тема знову у тренді. Розмова зазвичай починається класично: «Хочемо емігрувати з родиною — швидко, безпечно й недорого». На запитання про вибір країни люди найчастіше називають місця, де колись були туристами, або держави, які у всіх на слуху. Проте під час детальної розмови з'ясовується, що у людини виникли серйозні проблеми зі специфічними структурами на батьківщині. Використовуючи владні повноваження, ці органи банально «віджимають» бізнес або змушують людину мовчати. Людині штучно «шиють» кримінальну справу, і ось вона вже під загрозою арешту. Впевнений, кожен, хто читає цю статтю, згадає не один десяток таких прикладів зі свого життя чи досвіду знайомих. Природно, що людина шукає «запасний аеродром». У хід ідуть інтернет-поради, знайомі та «авторитетні» юристи. Проте про реальну небезпеку багато хто згадує лише тоді, коли за кордоном їх затримують місцеві правоохоронці для подальшої екстрадиції. Важливо пам'ятати: Поняття екстрадиція, депортація, видворення та висилка — це абсолютно різні правові процедури з різними юридичними наслідками. Якщо у біженця відоме прізвище (на кшталт, Каспаров, Ходорковський чи Чичваркін), процес екстрадиції буде публічним та ускладненим. Але якщо ви звичайна людина, наявність лише одного паспорта чи навіть дозвілу на проживання/постійне місце проживання в іншій країні, не врятує вас від видачі у «теплі та липкі руки» силовиків із вашої батьківщини. Навіть наявність другого громадянства (іншого паспорта) в ряде випадків не гарантує безпеки. Міжнародний розшук часто використовують як інструмент жорсткого тиску. Під час затримання правоохоронці іноземної держави ідентифікуватимуть вас насамперед як громадянина тієї країни, яка оголосила вас у розшук. Другий паспорт чиновники можуть просто проігнорувати, а процедура перебування в депортаційному центрі в очікуванні суду, не додає оптимізму. Нова реальність: анулювання куплених паспортів у ЄС Слід враховувати, що після подій 2022 року імміграційні служби країн світу почали вкрай жорстко перевіряти підстави набуття громадянства. Цей процес лише прискорюється. Ми вже маємо підтверджену інформацію, що такі країни, як Румунія, Угорщина, Болгарія та Польща, самостійно позбавляють громадянства осіб, чиї первинні документи (наприклад, архіви про коріння) викликають сумніви або не підтверджуються повторно. (https://www.pravda.com.ua/news/2026/04/24/8031628/), (https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/12/24/8013189/), (https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/11/25/7225687/) Повторні перевірки та «дозапити» стали звичайним явищем. Жоден європейський чиновник не хоче мати особистих проблем у ЄС, з Інтерполом чи Європолом. Які наслідки? Людину поміщають до депортаційного центру або в'язниці, звідки вона буде відправлена на батьківщину. Опинившись у такій пастці, заявити про себе як про біженця на підставі Женевської конвенції стає майже неможливо. А якщо між країнами підписано двосторонню угоду про правову допомогу, процес екстрадиції відбувається миттєво. Багато хто вважає, що можна захищатися дистанційно, перебуваючи за кордоном. Але вони забувають, що для системи на батьківщині вони є «злочинцями-утікачами» у міжнародному розшуку. Заочний захист малоефективний, адже слідчі дії просто заморожуються до моменту вашого затримання. Тому дорогоцінний час після вимушеного та термінового від'їзду потрібно використовувати з розумом, а не чекати на арешт. Що робити та як захиститися? У світі є багато країн, де можна попросити притулок. Проте перш ніж запускати процедуру, необхідно чітко розуміти: · Де існує найвища ймовірність отримати бажаний статус? · Яка країна дає максимальні гарантії невідворення (невидачі) заявника? · Де Ви та ваша родина зможете найшвидше адаптуватися та інтегруватися з найменшими втратами? Саме на вирішенні цих завдань будується наша робота. Спираючись на те, що заявляє сам шукач притулку, за умови правильного підходу до формування історії переслідування та збору доказової бази, можна законно уникнути екстрадиції. Головне завдання — чітко, обґрунтовано, мовою фактів, довести, що існує реальна, а не уявна загроза вашому життю, здоров'ю чи свободі. Наш досвід: більш ніж 27 років професійного захисту людей Ми команда повноцінно працюємо у сфері набуття статусу біженця з 1999 року й до сьогодні. Наприкінці 90-х років минулого століття та на початку нульових років цього століття видавався відомий «Практичний довідник з імміграції», який уже став справжньою класикою. Цей посібник розроблявся та видавався з урахуванням саме нашого практичного досвіду в питаннях міжнародного захисту. Навіть під час війни ми продовжуємо допомагати людям отримувати саме статус біженця (наголошу: для оформлення звичайного тимчасового гуманітарного статусу наша допомога вам не потрібна). Такого глибокого теоретичного та практичного досвіду у питаннях гарантованого набуття статусу біженця на території колишнього СРСР не має жодна інша імміграційна компанія чи профільний спеціаліст. За більш ніж 27 років успішної практики ми допомогли отримати статус біженця понад 100 сім'ям у країнах Європи, США, Канаді та Австралії. Людина, яка звертається до нас, завжди отримує вичерпну, актуальну та перевірену інформацію як щодо самої процедури, так і щодо супутніх юридичних нюансів. На відміну від багатьох інших, ми супроводжуємо весь процес: не лише до моменту вашого виїзду, а й безпосередньо в іноземній державі під час очікування рішення, (в тому числі при розгляді справи в суді) а в ряді випадків — і після офіційного набуття статусу біженця. How Refugee Status Actually Works: The Myth of ‘Second Passports’, Extradition Risks, and the Reality Post-2014 and 2022 Since 2000, I have frequently analysed the mechanics of acquiring refugee status and evaluated immigration programmes across various jurisdictions. Over the years, our focus has remained on assessing these options based on practical convenience, relocation speed, financial costs, potential risks, and long-term integration prospects for the entire family in a new country. Immigration processes are invariably governed by strict foundational principles. However, over the past few years, the global landscape has undergone a fundamental shift. The lives of millions of people—including those residing far beyond the borders of Ukraine—have been starkly divided into three distinct eras: life before 2014, the period following the initial occupation, and the harsh reality after 24 February 2022. The Timeline of State Repression: From 2014 to 2022 For many foreign nationals, particularly residents of former Soviet republics and the CIS, the first warning signs appeared in March 2014. With the onset of hybrid aggression and the occupation of Ukrainian territories, their home states accelerated a systematic crackdown on civil liberties. It became clear that domestic legal frameworks were rapidly deteriorating, while pressure on private businesses and civil society began to mount. The definitive collapse of these legal systems occurred on 24 February 2022. The full-scale, unprovoked invasion stripped away any remaining illusions. The situation deteriorated severely as the repressive apparatuses of both the aggressor state and a number of other countries supporting the war in Ukraine were granted unprecedented powers. What had previously seemed a relatively stable, if complicated, existence abruptly transformed into a high-risk environment. Today, many individuals targeted by these systems mistakenly rely on standard immigration channels. Yet, even when valid grounds exist, these pathways involve prolonged waiting periods. When time is short and every day counts, the only legitimate instrument for rapid relocation and immediate protection is acquiring refugee status. This avenue is governed by the 1951 Geneva Convention and the 1967 Protocol. They grant a lawful right to protection in a foreign country if an individual faces genuine threats from the authorities in the state of their nationality. When these threats pose a real danger of lengthy imprisonment or physical violence against the individual or their family, there is simply no time to gather standard documentation—one must find an immediate escape route. The Illusion of a ‘Safe Haven’ and the Second Passport Trap Before the war, I regularly received enquiries regarding refugee status in the EU, the UK, the US, Canada, Australia, and even Japan. Today, this topic is highly relevant once again. Conversations usually begin in a predictable manner: “We want to emigrate with the family—quickly, safely, and affordably.” When asked about their preferred destination, people usually name countries they have previously visited as tourists or nations that are constantly in the headlines. However, a closer look at these cases reveals that the individual faces severe trouble with highly specific governmental structures back home. Abuse of power is widespread; these entities routinely seize private businesses or force individuals into silence by fabricating criminal cases. Anyone reading this can likely recall dozens of such examples from their own experience or from acquaintances. Naturally, the individual searches for a ‘back-up plan’. They turn to internet forums, personal contacts, and seemingly influential lawyers. However, many only realise the true scale of the danger when they are detained by local law enforcement abroad for subsequent extradition. Crucial to Remember: The terms extradition, deportation, removal, and expulsion represent completely distinct legal procedures with vastly different judicial consequences. If the refugee bears a high-profile surname (such as Kasparov, Khodorkovsky, or Chichvarkin), the extradition process becomes highly publicised and legally complex. But if you are an ordinary citizen, holding a single passport or a standard temporary or permanent residence permit in a foreign country will not shield you from being handed straight over to the harsh custody of law enforcement from your homeland. Even holding dual citizenship (a second passport) offers no guarantee of safety in a number of cases. International arrest warrants are frequently weaponised as tools of severe pressure. Upon detention, foreign law enforcement agencies will identify you primarily as a citizen of the state that issued the warrant. Foreign officials may simply ignore your second passport, and spending months in a detention centre awaiting a court ruling is hardly a cause for optimism. The New Reality: Revocation of Purchased EU Passports It is vital to recognise that following the events of 2022, immigration authorities worldwide have drastically tightened their scrutiny over the grounds on which citizenship was acquired. This trend is only accelerating. We now have verified reports that countries such as Romania, Hungary, Bulgaria, and Poland are independently revoking the citizenship of individuals whose original supporting documents (such as archival records regarding ancestry) raise doubts or fail subsequent verification. (https://www.pravda.com.ua/news/2026/04/24/8031628/), (https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/12/24/8013189/), (https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/11/25/7225687/ European investigations and law enforcement reports clearly illustrate the dismantling of large-scale corruption networks that falsified lineage data to legalise third-country nationals. Re-investigations, the annulment of illegally issued passports, and additional formal audits have become standard practice, as no European civil servant is willing to face personal liability within the EU, or trouble with Interpol and Europol. What are the consequences? Individuals are being stripped of their residency rights on a mass scale and placed in deportation centres or prisons. Recent precedents demonstrate that even staying in leading EU nations offers no protection from arrest; organizers and participants of such fraudulent schemes are being successfully extradited from Germany without the right to bail. Once caught in this trap, claiming asylum under the Geneva Convention becomes virtually impossible. Furthermore, if the two nations share a bilateral legal assistance treaty, the extradition process is executed swiftly. Many believe they can mount a legal defence remotely from abroad. They overlook the fact that within their home jurisdiction, they remain fugitives from justice on international wanted lists. A remote defence is largely ineffective, as domestic investigative proceedings are simply frozen until the moment of arrest. Therefore, the precious time following a forced and urgent departure must be utilised wisely, rather than waiting around for an arrest. How to Proceed and Secure Protection There are numerous countries worldwide where one can seek asylum. However, before initiating the procedure, you must clearly understand: · Where is the probability of securing the desired status highest? · Which country offers the strongest guarantees against refoulement (forced return or extradition)? · Where can you and your family adapt and integrate most rapidly with minimal disruption? Our professional practice is built precisely on resolving these challenges. By carefully structuring the applicant's asylum narrative and meticulously compiling a robust evidentiary base, we can lawfully help you avoid extradition. The primary goal is to demonstrate—clearly, articulately, and through hard facts—that a genuine, rather than perceived, threat to your life, health, or liberty exists. Our Track Record: More Than 27 Years of Professional Defence We are a team that has been fully operational in the field of refugee status acquisition from 1999 to the present day. In the late 1990s and early 2000s, the renowned “Practical Guide to Immigration” was published, which has since become an absolute classic in the field. This handbook was designed and compiled based specifically on our firsthand practical experience in international protection. Even amid ongoing global conflicts, we continue to assist individuals in securing specifically refugee status (please note: our assistance is not required for obtaining standard, state-provided temporary humanitarian protection). Such extensive theoretical and practical expertise in guaranteeing refugee status is unmatched by any other immigration firm or independent specialist across the post-Soviet space. Over more than 27 years of successful practice, we have successfully secured refugee status for more than 100 families across Europe, the UK, the US, Canada, and Australia. Clients who turn to us always receive comprehensive, up-to-date, and verified insights regarding both the core procedure and any peripheral legal nuances. Unlike many others, An end-to-end service is provided: we guide you not only up to the point of your departure but also handle your case directly within the destination state while you await a decision (including during the judicial review of the case in court)—and, in a number of instances, even after your refugee status has been officially granted.

EU countries issued a record 3.9 million residence permits last year EU countries issued a record number of residence permits in 2025, up 10% on the year, driven mainly by employment and family reunification. Migration remains one of Europe's most politically contested issues, yet EU countries issued more first residence permits to non-EU citizens last year than in any year since records began in 2008. According to Eurostat, around 3.9 million first residence permits were issued across the EU in 2025, a 10.1% increase, or 355,350 more permits, compared with 2024. Among new permits issued in 2025, employment led the way, at 33.6% of the total, up 16.1% on the year. Family reunification followed, up 14.1% to 28.1%, and education grew 9% to reach 15.5%. Only one category shrank: permits for other reasons, including international protection, fell 0.9%. Spain, where family reunification leads the way Spain led the EU for first residence permits in 2025, issuing 635,438 — some 16.5% of the bloc's total. Its numbers were driven overwhelmingly by family reunification, not new labour migration. The country issued 275,869 family-related permits, more than any other EU country. These made up 43.4% of all Spanish permits. Moroccans were the largest group to receive family-related permits EU-wide, and more than half of those, 51.7%, were issued in Spain. Spain was also the most popular destination for Moroccan citizens overall (43.8%), reflecting long-established migrant communities, as well as historical and linguistic links that also draw large numbers of Venezuelans, Colombians and Peruvians to the country. Employment was Spain's second-largest category, with around 115,040 work-related permits, the third-highest in the EU behind Poland and Portugal. Education followed, with 105,419 permits issued to international students, again the third-highest in the bloc, behind France and Germany. Germany, Poland and the rest of the top five A small group of EU countries issued the vast majority of new permits. Behind Spain, the next largest issuers were Germany (605,292, 15.7%), Poland (467,314, 12.1%), Italy (433,099, 11.2%), and France (377,462, 9.8%). Together, these five countries accounted for almost two-thirds of all first permits issued in the EU last year. Malta issued by far the highest number of permits relative to its population, at 57 for every 1,000 people, followed by Cyprus (47) and Portugal (27), against an EU average of just 9. At the other end, Slovakia, Czechia, Romania, Estonia and Bulgaria each issued only 4 permits per 1,000 residents, the lowest ratios in the bloc. Not every country saw numbers rise. Croatia recorded the sharpest drop, down 43.3% compared with 2024, followed by Greece, down 20.6%, and Austria, down 15.5%. At the other end, Portugal saw the steepest increase of any EU country, with permits more than doubling, up 154.9%, though its total of 310,639 remained well below Spain's. Elsewhere in the EU, the leading reason for a permit varied sharply. Poland and Portugal issued the most employment-based permits overall, 318,186 and 240,523 respectively, driven mainly by Ukrainian, Belarusian and Brazilian workers. Germany issued the most permits to Indian citizens, largely for work and study, while France and Germany led the EU for education-related permits, with 118,404 and 112,500 respectively. Ukrainians top the nationality list, concentrated in Poland By nationality, Ukrainians received more first residence permits than any other group in the EU, 335,096 in total, 8.7% of all permits issued. The vast majority were granted in a single country. Poland issued 72% of all permits given to Ukrainian citizens, and 87% of those given to Belarusians, most of them for employment. Ukrainians and Brazilians were in fact the two nationalities granted the most employment-related permits in the EU. Both were also similarly concentrated in one destination. Some 86.3% of all employment permits for Ukrainians were issued by Poland, while 90.3% of those for Brazilians were issued by Portugal. Джерело

Безвіз за новими правилами: чому українцям можуть відмовити у дозволі в'їзду до Євросоюзу Євросоюз готується до запуску системи ETIAS (European Travel Information and Authorization System) — електронної платформи попередньої перевірки для громадян країн із безвізовим режимом (включаючи Україну). Отримання дозволу стане обов'язковою умовою для короткострокових поїздок до Європи, пише Travel to Europe. Так, заявку відхилять, якщо мандрівник: • Використовував документ, який значиться в базі SIS як загублений, вкрадений чи недійсний. • Представляє загрозу безпеці, створює ризик нелегальної міграції або високий епідеміологічний ризик. • Має чинний запис у SIS про відмову у в'їзді. • Не надав запитані документи у строк або пропустив призначену співбесіду. Важливо: Наявність схваленого ETIAS не дає 100% гарантії перетину кордону. Фінальне рішення ухвалюють прикордонники під час перевірки паспорта. Коли дозвіл можуть анулювати? ETIAS можуть відкликати після видачі, якщо зміняться умови його отримання. Помилки даних (наприклад, в імені або номері паспорта) також можуть створити проблеми на кордоні. У разі відмови або скасування заявник одержує повідомлення з причинами та інструкцією з оскарження. Запуск системи неодноразово переносився через технічні складнощі з інтеграцією супутньої системи в'їзду-виїзду (EES). Після повноцінного старту оформлення онлайн-анкети стане обов'язковим для всіх безвізових поїздок до ЄС. Як писали «ФАКТИ», з осені минулого року на кордонах країн-членів ЄС почала впроваджуватись нова система в'їзду-виїзду для громадян третіх держав (EES). З того часу на кордонах у іноземців, зокрема й українців, почали збирати біометричні дані (відбитки пальців, зображення обличчя). Джерело

Рейтинг найкращих країн для життя у 2026 році Світовий рейтинг найкращих країн для життя у 2026 році очолила Естонія, випередивши Сінгапур і Малайзію. Загалом до першої двадцятки увійшли одразу 10 європейських держав. Про це свідчить дослідження Rumavi, пише Visual Capitalist. Аналітики оцінювали країни за 24 показниками, серед яких фінанси, якість життя, здоров’я, безпека, стабільність і можливості для переїзду та розвитку. Найкращі країни світу для життя Лідером рейтингу стала Естонія, яка отримала високі оцінки за безпеку та умови для облаштування життя. Країна також має розвинену стартап-екосистему, сильні державні інституції та низький рівень безробіття серед молоді. Друге та третє місця посіли Сінгапур та Малайзія. ТОП-10 найкращих країн для життя: Естонія; Сінгапур; Малайзія; Португалія; Тайвань; Литва; Гонконг; Сент-Кітс і Невіс; Чехія; Мальта. Європа загалом показала сильний результат — 10 із 20 найкращих країн розташовані саме на цьому континенті. Водночас США опинилися лише на 107-му місці. Країна поступилася Канаді, Великій Британії, Індії та Бразилії. Де жити найгірше Африканські держави домінують у рейтингу найгірших для життя — 13 із 20 країн з найнижчими результатами розташовані на цьому континенті. Найгіршими країнами для життя визнали: Афганістан; Ємен; Південний Судан; Нігер; Чад; Центральноафриканська Республіка; Сомалі; Північна Корея; Малі; Сирія. Низькі результати цих країн пов’язують із політичною нестабільністю, авторитарним управлінням, слабкими державними інституціями, проблемами з безпекою, охороною здоров’я та захистом прав власності. Джерело

Ця країна Європи завершить тимчасовий захист для українців раніше, ніж ЄС Уряд Норвегії ухвалив рішення про те, аби продовжити тимчасовий захист для українців до кінця наступного, 2027 року. Це на три місяці менше, ніж дата, що затвердили в ЄС. Міністерка праці Норвегії Керсті Стенсенг розповіла, що уряд країни продовжить тимчасовий захист до кінця 2027 року. Та українці, які перебувають на захисті, можуть подати заявку на отримання посвідки на проживання, пише норвезький мовник NRK. Втім, для цього біженці повинні відповідати кільком умовам. Як українці в Норвегії можуть отримати посвідку на проживання? Передусім українці, що претендують на посвідку на проживання, повинні мати певний дохід – щороку заробляти принаймні 400 тисяч крон, тобто приблизно 36 тисяч євро. Ті, хто прибув до Норвегії до 16 вересня включно та отримав дозвіл на тимчасовий захист, можуть подати заявку. Ті, хто прибули після сьогоднішнього дня, тобто 17 вересня, не підпадають під дію урядової пропозиції, Окрім того, уряд Норвегії, за її словами, прагне, аби більше людей знаходили роботу в країні. Також там розглядають можливість того, що тимчасовий захист для українців потрібно буде продовжити і після 2027 року. Схема не закінчиться у 2027 році, і це забезпечує досить хорошу передбачуваність, – повідомила Стенсенг. До слова, 17 вересня Норвегія також уклала угоду про виділення 1 мільярда крон через інструмент ЄС Ukraine Facility. Ці гроші відправлять на підтримку органів влади України, аби вони могли й надалі надавати критично важливі послуги та проводити реформи. Джерело

Німеччина почне отримувати дані про українські рахунки: що потрібно знати до 30 вересня Українські банки в межах міжнародного автоматичного обміну фінансовою інформацією передаватимуть дані про рахунки осіб, які є податковими резидентами Німеччини. Йдеться про систему CRS — Common Reporting Standard, повідомляє Ausnews.de. Для українців, які живуть у Німеччині та мають рахунки в українських банках, це означає, що інформація про такі рахунки та окремі доходи за ними може автоматично потрапляти до німецьких податкових органів. Що таке CRS CRS — міжнародний стандарт автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки між державами. У межах цієї системи фінансові установи визначають податкову резидентність клієнта та передають передбачені стандартом дані своїм податковим органам, які надалі обмінюються інформацією з відповідною країною. Сам факт наявності рахунку за кордоном не є порушенням. Ризики можуть виникати, якщо людина повинна була повідомити про активи або доходи, але не зробила цього. Які дані можуть передавати За інформацією видання, обмін може охоплювати: ім'я та прізвище власника рахунку; адресу проживання; дату народження; податкові номери; інформацію про фінансову установу; номер рахунку; залишок коштів на кінець звітного періоду; окремі види доходів, зокрема проценти, дивіденди та інші виплати. Таким чином, німецькі податкові органи зможуть зіставляти отримані дані з інформацією, яку людина зазначає у своїй податковій звітності. Що це означає для отримувачів соціальної допомоги Окрема увага — українцям, які отримують у Німеччині Bürgergeld, Grundsicherung або виплати за AsylbLG. Під час призначення таких виплат заявник має повідомляти компетентні органи про майно та фінансові ресурси у випадках, передбачених правилами відповідної програми. Тому за наявності рахунку в Україні варто перевірити, чи була інформація про нього належним чином надана Jobcenter або Sozialamt, якщо це було обов’язковим. Якщо приховані активи або доходи вплинули на право на соціальну допомогу чи її розмір, відомство може вимагати повернення надміру отриманих коштів, а в окремих випадках можливі й додаткові санкції. Що робити тим, хто працює або веде бізнес Для тих, хто є податковим резидентом Німеччини та отримує доходи через українські рахунки, значення має не лише сам рахунок, а й доходи за ним. Зокрема, проценти за депозитами та інші доходи, які підлягають декларуванню в Німеччині, необхідно правильно відображати у податковій декларації Steuererklärung. Що варто перевірити вже зараз Власникам рахунків в українських банках варто переконатися, що банк має актуальні дані про: адресу проживання; країну податкової резидентності; податковий номер; інші відомості, необхідні для CRS-звітності. Особливо це стосується тих, хто після переїзду до Німеччини не оновлював інформацію у своєму українському банку. Також варто перевірити, чи всі доходи та активи, які потрібно було задекларувати або повідомити німецьким органам, були зазначені коректно. Що це означає Автоматичний обмін у межах CRS суттєво зменшує можливості приховувати закордонні фінансові рахунки від податкових органів. Для українців у Німеччині сам факт наявності рахунку в Україні не створює проблем. Значення має те, чи правильно визначена податкова резидентність, чи задекларовані доходи та чи виконані вимоги щодо повідомлення про активи при отриманні соціальної допомоги. Джерело

Spain’s Supreme Court Suspends Voting Rights for Some ‘Law of Grandchildren’ Citizens The Supreme Court has temporarily stripped voting rights from certain Spanish nationals who obtained citizenship under the ‘Law of Grandchildren’ and are registered in the CERA (the electoral roll for overseas residents). The restriction targets individuals who have not independently proven that their ancestors were exiled on political, ideological, or religious grounds. Crucially, the ruling does not revoke existing citizenship, nor does it freeze pending nationality applications. An exception applies to anyone holding a consular certificate that officially verifies the statutory grounds for their ancestor's exile. This is a precautionary, interim measure that will remain in force until the court issues its final judgement, for which no date has yet been set. The move follows a decision handed down in early September 2026 by the Administrative Chamber of the Spanish Supreme Court (Tribunal Supremo). Primary Sources in Spain: 1. The Supreme Court Press Office and Leading National Media: · RTVE (Spain’s national broadcaster): published an explanatory piece titled ‘What is the ''Law of Grandchildren'' and what has the Supreme Court suspended?’ · El País: reported on the court hearings and the introduction of the measures, noting that the Prosecution Service opposed the suspension of voters from the electoral roll. · La Voz de Galicia / España Exterior: ran a feature headlined ‘Supreme Court provisionally suspends voting rights for those naturalised under the Law of Grandchildren’. · News Agencies: Europa Press and EFE. Key Takeaways from the Ruling: · The Lawsuit: The political parties Vox and Iustitia Europa filed claims against the Central Electoral Commission (Junta Electoral Central – JEC). They challenged the automatic enrolment of all individuals naturalised under the ‘Law of Grandchildren’ (officially the Democratic Memory Act / Ley de Memoria Democrática) into the CERA register. · The Injunction (medida cautelar😞 The Supreme Court has put a temporary freeze on the right to vote in Spanish elections for those who secured passports under this law, unless their ancestor's political exile is backed by a separate consular certificate. · What is Unaffected: Already granted Spanish citizenships remain fully valid, consulates will continue processing new applications, and the ruling does not touch anyone whose ancestors' political exile is fully documented and proven. · Duration: The restriction operates strictly as a temporary injunction until the Supreme Court rules on the core merits of the case

МВС: Обміняні у Німеччині українські права більше недійсні У МВС України пояснили, що українські посвідчення водія після обміну їх в Німеччині вважатимуться недійсними. Раніше у ФРН спростили процедуру обміну водійських посвідчень, виданих в Україні. Українські посвідчення водія вважатимуться недійсними у разі надходження до територіальних сервісних центрів МВС України посвідчень, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах. Про це у відповіді на запит DW повідомили в МВС України у вівторок, 8 вересня. "У разі надходження до територіальних сервісних центрів МВС посвідчень водія, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах, інформація про їх обмін за кордоном вноситься до Єдиного державного реєстру МВС, після чого такі посвідчення водія вважаються недійсними", - повідомили DW в МВС та послалися на Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами. Як повідомлялося, у Німеччині з 18 серпня спростили обмін українських водійських посвідчень. Так, власники чинних українських водійських посвідчень категорій A1, A, B, BE, C1, C1E, C, CE, D1, D1E, D та DE можуть обміняти їх на німецькі без складання теоретичного та практичного іспитів. Причиною цього стало те, що Україну офіційно включено до переліку держав, для яких діють спрощені умови обміну. Іноземне посвідчення водія можна обміняти в Україні В українському МВС також нагадали, що обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою, здійснюється за умови подання до територіального сервісного центру МВС низки документів. Ідеться, зокрема, про паспорт громадянина України, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, медичну довідку про придатність до керування транспортними засобами, наявне іноземне посвідчення водія та його завірений переклад, а також документ, виданий компетентним органом іноземної держави, що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві. Джерело

Українці в Польщі можуть отримати новий статус: що для них зміниться Нова посвідка дає право на проживання в Польщі протягом трьох років, але після її отримання частина переваг тимчасового захисту припиняється Українці, які перебувають у Польщі під тимчасовим захистом і мають статус PESEL UKR, можуть оформити спеціальну посвідку на проживання CUKR. Вона підтверджує дозвіл на тимчасове проживання в країні строком на три роки. Подати заяву можна виключно в електронній формі через портал MOS. Про це повідомляє Управління у справах іноземців Польщі. CUKR – це посвідка на тимчасове проживання на спеціальних умовах для людей, які користуються тимчасовим захистом і вирішили перейти на інший тип легалізації перебування. Після отримання документа статус UKR у реєстрі PESEL змінюється на CUKR. Хто може отримати CUKR Оформити посвідку можуть українці, які відповідають установленим умовам щодо перебування в Польщі та безперервності статусу UKR. Водночас отримання CUKR не є автоматичним. Людина має самостійно подати заяву та пройти процедуру оформлення посвідки. Заявки приймають до 4 березня 2027 року. Що дає нова посвідка Головна перевага CUKR – можливість легально проживати в Польщі протягом трьох років на підставі дозволу на тимчасове проживання. Власники CUKR отримують повне право на роботу в Польщі та можуть вести підприємницьку діяльність. Також вони можуть подорожувати країнами Шенгенської зони до 90 днів протягом кожних 180 днів. Час проживання в Польщі на підставі CUKR також враховується під час отримання дозволу на постійне проживання довгострокового резидента ЄС. Які права можна втратити Перехід на CUKR означає припинення тимчасового захисту. Тому людина більше не користуватиметься частиною прав і пільг, які безпосередньо пов’язані зі статусом UKR. Зокрема, після зміни статусу потрібно враховувати, що CUKR – це вже не тимчасовий захист, а звичайний дозвіл на тимчасове проживання на спеціальних умовах. Водночас право на роботу та підприємницьку діяльність зберігається. Важливо також, що після отримання CUKR діятимуть інші правила перебування за кордоном. Якщо власник посвідки залишить Польщу більш ніж на шість місяців, він може втратити дозвіл на тимчасове проживання. Крім того, про зміну місця проживання необхідно повідомляти воєводу, який видав посвідку, протягом 15 робочих днів. Що буде зі статусом UKR Після отримання посвідки CUKR статус UKR у реєстрі PESEL змінюється на CUKR. Якщо ж людина не отримає саму посвідку протягом 60 днів після повідомлення воєводського управління про можливість її отримання, документ буде анульований, а статус UKR не зміниться. Таким чином, CUKR дає українцям у Польщі більш стабільну підставу для проживання на три роки, але водночас означає вихід із режиму тимчасового захисту. Тому перед поданням заяви варто врахувати не лише переваги посвідки, а й права, які були пов’язані саме зі статусом UKR. Варто нагадати, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав країни Європейського Союзу вислати значну частину російських дипломатів. За його словами, серед представників РФ у країнах блоку є люди, які виконують завдання, несумісні з дипломатичним статусом. Джерело

Why so many countries want to join the EU, except Europe’s richest Nine candidate countries are racing to get into the European Union. Three of Europe’s wealthiest democracies are doing everything they can to stay out. Is the EU’s pull weaker on the continent’s richest? Ukraine and Moldova have finished screening their laws against the EU rulebook. Montenegro has closed 18 of its 33 negotiating chapters, chasing a self-declared “28 by 28” target for membership. Albania hopes to conclude talks by 2027. Each of these candidates is poorer, less institutionally secure, or closer to Russia’s borders than Iceland will ever be, and all want in. Iceland, richer and more stable than most existing EU member states, said no. On 29 August, voters rejected reopening accession talks by 52.8 percent to 47.2 percent. Iceland remains in the European Economic Area and the Schengen Area, tied to the single market as before. It just didn’t want to become something more. Why Iceland said no For candidate countries, EU membership is transformative. “The benefits of EU membership are different for wealthy, already integrated countries,” says Tinatin Akhvlediani, head of the enlargement programme at the Centre for European Policy Studies (CEPS). Aspirants like Ukraine or Montenegro gain a geopolitical anchor, access to funds, and a reform framework that makes backsliding politically costly. Iceland already had most of the economic case covered through the EEA and its security guaranteed by NATO. What remained on the table was mostly political: a seat in Brussels’ institutions in exchange for pooling more sovereignty. “These benefits are less tangible to voters than economic convergence or democratic consolidation,” Akhvlediani says. “For countries that already have prosperity, stability and market access, the EU has to make a stronger political case for membership.” Iceland is the test case for that argument, and by her own account, the EU did not make it convincingly enough. The “yes” campaign had real arguments to work with. An 8 percent central bank interest rate, against 2.25 percent at the ECB, and mounting Arctic tensions since Donald Trump revived talks of acquiring Greenland. It wasn’t enough. Even the security argument, which brought Iceland’s EU question back onto the political agenda in the first place, couldn’t close the gap on its own. “Security concerns helped bring Iceland’s EU question back onto the agenda, particularly given the shifting transatlantic relationship, Russia’s ongoing war in Ukraine and the Arctic increasingly becoming contested,” Akhvlediani says. “But security alone was not enough to win the referendum.” What tipped Icelanders toward no, almost everyone agrees, was fish. Around 90 percent of the country’s fishing companies opposed membership outright, unwilling to submit their waters to the EU’s Common Fisheries Policy. Akhvlediani calls fisheries “not just an economic sector” in Iceland but something “closely linked to national identity.” That, she argues, is why the “no” campaign won: “voters ultimately weigh geopolitical risks against very concrete private and domestic interests. For Iceland, fisheries and sovereignty were more immediate and politically salient than the broader strategic argument for deeper European integration.” Mika Aaltola, a Finnish MEP with the centre-right EPP group, extends the same logic to farming. Icelandic sheep, dairy and greenhouse production survive “behind high tariff walls” that EU rules would reshape. “Primary production in a harsh environment is existential,” he says, “and existential things are not pooled.” What it means for Brussels Brussels had hoped for a different outcome and had reasons to. Diplomats described an Icelandic “yes” as a test of the Union’s appeal, evidence it could attract a wealthy, functioning democracy, not only states seeking rescue or reform. Some officials had hoped a joint push alongside Montenegro’s accession progress would make the wider enlargement drive easier to sell to sceptical capitals elsewhere in the bloc. Akhvlediani had made that case herself before the vote, arguing that a “yes” would have shown the EU is attractive to more than just poorer or less stable candidates. The “no” complicates that narrative, though she is careful about how far the damage extends: “It is not good news for the enlargement narrative, but not a rejection of the European project,” she says. “The no means the EU cannot use Iceland as evidence of that additional attractiveness.” What it does confirm, in her view, is a structural limit to Brussels’ pitch: “Economic integration does not automatically translate into political integration.” Iceland is not an isolated case among Europe’s rich outsiders. Norway has incorporated roughly three-quarters of EU law into its statutes through the EEA without ever holding a membership vote in Brussels’ favour. Polling this year shows only 37 percent support for joining, against 49 percent opposed. A pattern unchanged since Norwegians rejected membership twice, in 1972 and 1994. Switzerland, rather than seeking a seat at the table, spent the past year deepening its bilateral arrangements instead. Wealthy outsiders have something other candidates do not: workable alternatives to full membership that deliver most of the economic upside without the political cost. A warning sign, or a one-off? Not everyone reads Iceland’s vote as a verdict on enlargement itself. Christine Leuchtenmüller of the Konrad-Adenauer-Stiftung urges caution. Iceland, she says, “is a very specific” case shaped by decades of debate over fisheries and sovereignty. A no vote “would primarily reflect Iceland’s particular political and economic circumstances” rather than say much about enlargement more broadly. Akhvlediani agrees Iceland is a special case, but not a closed one. She sees a lesson that reaches straight to Oslo. “The main lesson is that the EU cannot assume that deep economic integration will naturally lead to political membership. For countries such as Norway, and potentially other wealthy European democracies, the question is what additional value full membership offers compared with the arrangements they already have.” For Ukraine, Moldova and the Western Balkans, that answer is evident: security, funding, a way to lock reforms in against future backsliding. For Iceland, Norway and Switzerland, it’s not the case. Akhvlediani doesn’t think the fix is a special membership track carved out for rich democracies. She thinks it’s simpler, and harder. “What Brussels can improve is how it communicates and explains the benefits of membership: political influence, participation in decision-making, deeper economic integration and strategic weight in European security architecture,” she says. The dividing line in European politics isn’t about pro-EU versus anti-EU. It’s about holding influence inside Brussels’ institutions or keeping control outside them. As Akhvlediani put it, “if the EU wants to remain an attractive geopolitical project, it needs not only to ask candidates what they must do to join, but also to explain clearly what membership gives them in return.” Джерело

ДМС вирішила примусово повернути громадянина РФ, який одружився з українкою, але Верховний Суд скасував рішення Самого факту порушення іноземцем правил перебування в Україні недостатньо для автоматичного примусового повернення — ДМС має оцінити всі обставини справи, а суд перевірити пропорційність такого заходу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 19 серпня 2026 року розглянув справу № 712/2426/23 за позовом громадянина російської федерації до Соснівського відділу у місті Черкаси Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС. Спір стосувався рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни. Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, та направив справу на новий розгляд. Обставини справи Позивач є громадянином російської федерації. 16 жовтня 2019 року він уклав шлюб із громадянкою України та того ж року прибув до України, де проживав у місті Сміла. 8 квітня 2021 року йому видали посвідку на тимчасове проживання, строк дії якої закінчувався 6 квітня 2022 року. Ще 27 жовтня 2021 року позивач звернувся до Смілянського відділу УДМС із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, посилаючись на шлюб із громадянкою України понад два роки. Однак 5 січня 2023 року йому відмовили у наданні дозволу на імміграцію як особі, якій на підставі закону заборонено в’їзд в Україну. Строк дії посвідки закінчився вже після початку повномасштабного вторгнення. Позивач стверджував, що починаючи з 6 березня 2022 року неодноразово намагався звернутися до органів ДМС щодо обміну або продовження посвідки, однак отримував усні роз’яснення про призупинення відповідних адміністративних послуг у зв’язку з воєнним станом. Згодом, 1 липня 2022 року, він звернувся письмово. У відповіді від 12 липня 2022 року йому рекомендували звернутися щодо обміну посвідки після припинення чи скасування воєнного стану. У серпні 2022 року ДМС також повідомила, що питання продовження строку дії посвідок на тимчасове проживання громадян російської федерації, строк дії яких закінчився під час воєнного стану, законодавчо не врегульоване. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 року № 1232 було передбачено особливості надання міграційних послуг громадянам російської федерації в умовах воєнного стану. Зокрема, окремі особи мали протягом 30 днів із дня набрання постановою чинності звернутися за обміном посвідки, якщо строк такого звернення настав у період із 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності постановою. Потім, 7 березня 2023 року щодо позивача склали протокол за частиною першою статті 203 КУпАП за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного строку перебування. Того ж дня начальник Соснівського відділу УДМС наклав на нього штраф у розмірі 2040 грн та прийняв рішення № 4 про примусове повернення до країни походження або третьої країни з обов’язком залишити Україну до 12 березня 2023 року. Позивач оскаржив рішення про примусове повернення, зокрема посилаючись на свої звернення до ДМС, неможливість обміняти посвідку в умовах воєнного стану, шлюб із громадянкою України та наслідки повернення для сімейного життя. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Вони виходили з того, що позивач перебував в Україні після закінчення строку дії посвідки та не звернувся за її обміном у визначений постановою № 1232 строк. Не погодившись із цим, позивач подав касаційну скаргу. Серед іншого, він вказував, що суди формально оцінили лише пропуск установленого строку, не встановивши, чи звертався він до ДМС, які відповіді отримував, чи мав реальну можливість легалізувати перебування та які наслідки матиме його повернення для сімейного життя. Позиція Верховного Суду ВС вказав, що законодавством унормовані правила перебування іноземців в Україні, а обов’язку іноземця дотримуватися строків звернення за обміном посвідки кореспондує обов’язок органу ДМС щодо прийняття у нього відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування відповідної особи в Україні. Суд зазначив, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Водночас ВС наголосив на необхідності врахування особливостей ситуації, яка виникла у зв’язку з воєнним станом. Суд встановив, що строк дії посвідки позивача закінчився 6 квітня 2022 року, тобто після введення воєнного стану. При цьому урядова постанова № 165 зупинила строки надання адміністративних послуг та видачі дозвільних документів на час воєнного стану. Надалі постанова № 1202 встановила спеціальні правила щодо посвідок, строк дії яких закінчився після 24 лютого 2022 року, але її положення не поширювалися на посвідки, оформлені громадянам російської федерації. ВС звернув увагу на те, що позивач на момент набрання чинності постановою № 1232 належав до категорії осіб, які мали законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, оскільки його заява про надання дозволу на імміграцію, подана у зв’язку зі шлюбом із громадянкою України, перебувала на розгляді в органах ДМС з 27 жовтня 2021 року до 5 січня 2023 року. Крім того, ВС звернув увагу, що на момент прийняття постанови № 1232 її пункт 2 містив інше формулювання щодо категорій осіб, на яких поширювався обов’язок звернення за обміном посвідки. Зміни, якими до відповідної норми було включено осіб, передбачених частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI, були внесені лише постановою № 107, яка набрала чинності 9 лютого 2023 року. При цьому питання встановлення нового строку для подання відповідних заяв цією постановою не було вирішено. ВС вказав, що рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально). Суд також наголосив, що суди при перевірці рішень суб’єктів владних повноважень мають перевіряти їх відповідність усім вимогам частини другої статті 2 КАС України, а не лише встановлювати, що рішення прийняте в межах повноважень. Окремо ВС звернув увагу на необхідність дослідження звернень іноземця до органів ДМС. Суд зазначив, що суди мають досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом ДМС положень Закону України «Про звернення громадян» у частині фіксації звернень громадян в усній формі, зокрема встановлювати, коли та ким з уповноважених осіб органу ДМС було отримане усне звернення та надано відповідну усну відмову. ВС зауважив, що за протилежних обставин громадянин російської федерації, який звертається з документами для продовження строку перебування в Україні до органу міграційної служби, отримуючи усну відмову в їх прийнятті, опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, з огляду на неврегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, останній позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну. У цій справі, як встановив ВС, позивач посилався саме на такі обставини: його неодноразові звернення до ДМС, усні роз’яснення про неможливість обміну посвідки, а також письмові відповіді органів ДМС із рекомендацією звернутися після припинення чи скасування воєнного стану. Однак суди попередніх інстанцій відповідних обставин не встановили та не надали їм оцінки. Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб’єкта владних повноважень обов’язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а набуває особливого значення, зокрема щодо пропорційності обмежень. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення суди повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв’язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству. Суд окремо зазначив, що перевірка заборони вислання має проводитися станом на момент прийняття рішення та концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. ВС вказав, що лише після з’ясування наявності визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення та особистих обставин заявника можна визначити співмірність і пропорційність застосованих заходів та його інтересів і прав, зокрема права на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції. У результаті Суд дійшов висновку, що наявність постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП не може бути єдиною підставою для прийняття рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни. Таким чином, Верховний Суд не визнав рішення про примусове повернення правомірним і не вирішив спір остаточно по суті. Суд скасував рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про примусове повернення та анулювання відповідного запису в паспорті і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому питання законності накладення штрафу за статтею 203 КУпАП касаційний суд взагалі не переглядав по суті. Ще на етапі відкриття провадження ухвалою від 23 грудня 2025 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження в частині оскарження штрафу, оскільки судові рішення у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за КУпАП не підлягають касаційному оскарженню. Джерело

Українцям у країні ЄС можуть виплатити понад 5 тисяч євро: хто має право Українцям заплатять за переїзд до Португалії. Можна отримати понад 5 тисяч євро. Українці в Португалії, зокрема біженці з тимчасовим захистом, можуть отримати від держави понад 5 000 євро разової допомоги. Гроші виплачують за програмою Emprego Interior MAIS тим, хто переїжджає жити та працювати до малозаселених внутрішніх регіонів країни. Про це повідомили в Інституті зайнятості та професійного навчання Португалії (IEFP). Хто має право на участь «Програма відкрита для громадян третіх країн, які легально проживають у Португалії, включно з особами з тимчасовим захистом», — наголошують у відомстві. На участь у програмі мають право наймані працівники з безстроковим або строковим договором від 12 місяців і зарплатою, не нижчою за національний мінімум. Також виплати можуть отримати підприємці, які переносять бізнес, створюють нову справу або відкривають компанію до 10 робочих місць із володінням понад 50% капіталу. Крім того, допомога доступна цифровим кочівникам — дистанційним фахівцям з іноземними замовниками, які проживають у Португалії, розпочали діяльність після 1 січня 2022 року та заробляють не менше місцевої мінімальної зарплати. Яку допомогу можна отримати Фінансова допомога складається з кількох частин і розраховується залежно від складу сім’ї та типу зайнятості: Базова допомога: 3 759,91 євро — для працівників із безстроковим договором, фрилансерів, цифрових кочівників або підприємців, які створюють власне робоче місце чи компанію; 2 685,65 євро — для осіб із контрольованим строковим договором тривалістю від 12 місяців. Сімейна надбавка: додатково виплачується 20% від базової суми за кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із заявником. Компенсація логістики: до 805,70 євро виділяється на покриття витрат із перевезення майна. Наприклад, якщо працівник із безстроковим договором переїжджає з одним членом сім’ї, він може отримати понад 5,3 тисячі євро. Ця сума складається з базової виплати (3 759,91 євро), надбавки за родича (751,98 євро) та компенсації за перевезення речей (805,70 євро). Вимоги до учасників і порядок виплати Щоб отримати допомогу, учасники мають переїхати до одного з внутрішніх регіонів із переліку депопуляційних територій, визначених IEFP. Зміна місця проживання повинна відбутися протягом 180 днів до або після працевлаштування чи початку бізнесу, а мешкати на новій території необхідно щонайменше 12 місяців. Кошти переказують у два етапи: перші 60% виплачують одразу після схвалення заяви, а решту 40% — на 13-й місяць проживання і роботи на новому місці. Українці за кордоном — останні новини Нагадаємо, Єврокомісія встановила нові вимоги для українців, які вперше оформлюють тимчасовий захист у ЄС. Відтепер новоприбулі біженці мають документально підтвердити законність свого виїзду з України та виконання військових обов’язків. Раніше ми писали, що Ірландія почала згортати програму безоплатного житла для українців — понад 2,3 тисячі українських біженців уже залишили житло, яке для них орендувала держава. А уряд Данії пропонує надавати притулок лише вихідцям із прифронтових регіонів. Джерело

Europe's obsession with return hubs may not live up to the hype Five EU states are racing to build migrant 'return hubs' before new rules are put in place, with Uganda and Rwanda rumoured as the most likely sites – but recent cases point to significant legal and practical obstacles, while the actual numbers do not match the expectations. The EU's migration policy has increasingly centred on the controversial notion of using "return hubs" to externalise irregular migrants to third countries, as enshrined in the recently adopted Return Regulation. "We need to set up repatriation centres in third countries, as well as other innovative solutions outside Europe. We are working hard on this," Italian Prime Minister Giorgia Meloni and her Danish counterpart Mette Frederiksen wrote in a joint statement earlier this month. Nineteen EU countries are convinced this is an "innovative solution" to pursue for migration management, as made clear in a joint letter sent to EU leaders last June, suggesting the centres would become a reality sooner rather than later. A crucial debate on migration will take place at the next European Council summit, with return hubs set to be one of the main points of discussion. Yet fundamental questions about how the policy would be implemented remain unanswered. How would return hubs work? Where would they be located? And which problems have they run into so far? Here, Euronews breaks down the main issues around the new migration mantra – and why the reality might not match the political narrative. What are return hubs? Return hubs are facilities in a "third country" – a non-EU country with which an EU member state has reached an agreement to transfer people even when they have no connection to that country. The people to be transferred will be those with no legal right to remain on European territory who are subject to a return decision. Hubs can be either places of transit, where a person is placed waiting to be returned to their country of origin, or locations where a person is expected to stay with no guarantee of onward returns. While the term “return hubs” is not specifically used in the text of the regulation, the law reframes an original proposal from the European Commission, outlining the conditions to set up centres outside the EU. Each hub requires “an agreement or arrangement” to be concluded by the EU, or one or more of its member states, with a non-EU country. Italy has spearheaded this approach with Albania, where centres opened in October 2024 are used to house migrants rescued or intercepted at sea by Italian authorities. Rome is now pitching this as the model for the rest of the EU to follow. Ironically, the Albanian facility is not technically a return hub. For one thing, it was meant to host only asylum seekers, externalising the asylum procedure, which was run by Italian authorities on Albanian soil. After being confronted with legal challenges, in March 2025, the Meloni government turned the centre into a deportation hub for irregular migrants who had already received a return decision. This change made the Albanian facility an early precursor to a return hub, but it is still the Italian authorities who manage the centre and who are responsible for the migrants’ final repatriation. The European model could yet go further and externalise the entire management and responsibility for the asylum and deportation process to a non-EU country. Italy's processing and detention centres in Albania would need to be reconsidered once the country joins the EU. Albania is the second-closest candidate to accession after Montenegro. Which countries are being considered? The Return Regulation has been politically agreed, but the EU institutions still have to complete its formal adoption: the law has yet to enter into force, as it still has to be published in the bloc's Official Journal. According to an EU official, the language of the regulation is undergoing legal review and the final adoption is likely to take place in the autumn. Meanwhile, European governments have reportedly already been working to set up return hubs in third countries, negotiating either bilaterally or as a group. Germany, Austria, Denmark, Greece and the Netherlands have confirmed they are negotiating the establishment of such facilities. Their goal is to have the first partnership agreed by the end of the year, to be signed in early 2027, a diplomat told Euronews. The European Commission is informed, but not involved. According to Greek daily Kathimerini, the five EU countries are in advanced discussions with Uganda, aiming to make a facility operational by next year. The countries involved have declined to confirm this, citing the risk that media disclosures could harm the negotiations. Rwanda is another African country under discussion with the group of five, according to Germany's Der Spiegel. Rwanda was also at the centre of a highly controversial and now abandoned UK scheme to relocate asylum seekers while their applications were processed. Immigration ministers from the five countries are due to take stock of progress at a meeting in Copenhagen on 4 September. In April, meanwhile, the Austrian government announced a migration and readmission agreement with Uzbekistan, which does not include a return hub. Media reports and national MPs have named the country as a potential location, but Uzbekistan's Ministry of Foreign Affairs denied it in a statement to Euronews, saying "there are currently no negotiations taking place on this matter". What are the legal and practical problems? In a letter published last month, the Council of Europe's Commissioner for Human Rights, Michael O'Flaherty, asked the five EU countries to ensure that "any relevant initiative be preceded by a comprehensive ex ante assessment of potential direct or indirect human rights risks associated with the proposed co-operation". The Return Regulation does not explicitly require a human rights impact assessment, but it does state that "such an agreement or arrangement may only be concluded with a third country where international human rights standards and principles in accordance with international law, including the principle of non-refoulement, are respected". In 2024, the EU Ombudsman criticised the Commission for signing a Memorandum of Understanding with Tunisia on border control and migration management without conducting a human rights impact assessment. Even though the UK is no longer an EU member, the reasoning behind its Supreme Court ruling against the Rwanda asylum-transfer scheme in November 2023 is instructive: the court found Rwanda was not sufficiently safe given the risk of persecution or ill-treatment. The incoming Labour government abandoned the scheme as a result. Meloni's own relocation scheme in Albania has run into similar judicial trouble, with Italian judges questioning the designation of countries such as Bangladesh and Egypt as "safe" – a designation Italian authorities had relied on to examine asylum applications through an accelerated procedure. Crucially, the court cases stemming from the Albanian centres have now reached the EU Court of Justice, which has yet to rule on a central question: whether Italy can transfer someone subject to a detention order outside the EU. Will the hubs work? "A human rights assessment - that should be carried out for all this kind of agreements - takes time, whilst EU countries are rushing to sign agreements with third countries even when the rules are not yet in place," Sara Prestianni, advocacy director at the NGO Euromed Rights, told Euronews. Prestianni described the countries being floated to host return hubs as "characterised by human rights violations" and questioned what methodology is being used to carry out the required human rights impact assessments. Even so, transferring irregular migrants outside the EU's borders is likely to require lengthy negotiations with host countries, and past cases show legal challenges can easily sink the project if human rights safeguards are not in place. "I definitely see questions as to what the third country might ask in return for hosting people who are not nationals of that country," Davide Colombi, researcher on migration at Brussels-based think tank CEPS, told Euronews. In the meantime, relocating irregular migrants within the Union has proved far more straightforward, though this piles more pressure on frontline countries like Italy to uphold the country-of-first-arrival principle. Advocates of the return-hub approach counter that the legal and practical obstacles are not insurmountable, and that European capitals simply need time to build a functioning system capable of removing irregular migrants once the hubs are operational. But past cases raise doubts over whether reality will match ambition. "The previous experiences of externalisation or offshoring of migration management have been extremely costly, legally contested, and operationally very limited," Colombi said. Despite years of preparation and massive financial investment, a total of four people were voluntarily relocated from the UK to Rwanda before that scheme was scrapped. Italy initially projected housing around 3,000 migrants a month in its Albanian centres; the actual figure has reportedly been a mere 500 in total since the conversion into a deportation centre in March 2025. The entire bill amounts to over €670 million, and according to a recent study from an Italian University, detaining migrants in these centres has proven much more expensive for Italy than hosting them on its own territory. Джерело

Migrant row: Ireland seeks returns to Italy, Sea Watch 5 detained in Naples Tension over migration as Ireland backs the new EU Pact and seeks to return asylum seekers to first-entry states, including Italy, which stopped a German NGO ship. Rising tensions between Italy and the main European Union countries over the implementation of the new EU Pact on Migration and Asylum. Ireland has become the seventh member state to call for asylum seekers to be returned to the countries of first entry and for strict compliance with the rules on secondary movements. The most heated confrontation remains with Germany. While Berlin is pushing for readmissions of so-called 'Dublin cases' – migrants who arrived in one member state and then moved to another without having lodged an asylum application – Italy is strongly opposed to the activities in the Mediterranean of German NGO vessels. In Naples, Sea Watch 5 has been hit with a 45-day administrative detention order and a 7,500-euro fine, accused of failing to cooperate with the Libyan coastguard, it emerged on Sunday. Interior Minister Matteo Piantedosi has reiterated that operations must be coordinated exclusively by the competent states, while the NGO highlights the dangers posed by the Libyan authorities and announces an appeal. "We informed Italy and neighbouring European countries," the German NGO told Italian media, "but not the so-called Libyan maritime rescue coordination centre, a puppet authority that serves to legitimise and make acceptable as an interlocutor those men and smugglers who, shortly after the rescue, pointed a rifle at us and ordered us to leave". In an attempt to mend the rift and tackle the thorny issue of returns and NGOs, a bilateral meeting between the Italian minister and his German counterpart, Alexander Dobrindt, is scheduled for next month. Also on the table is a proposal for a compensation mechanism between the transfers requested and the people rescued by private vessels. "With my German colleague, we have shared an assessment that sees NGO activity as a pull factor for irregular migration", Piantedosi reiterated. Piantedosi's defence of Italy's migration policies Faced with accusations from the opposition, brushed off as "a confusion foul" devoid of substance, Piantedosi insists on the effectiveness of the government's action, pointing to a reduction in landings and a doubling of returns thanks to agreements with Tunisia and Libya. On the issue of 'Dublin cases', the interior minister instead highlights a shift under the Meloni government: after the inertia of previous administrations, Italy has blocked the return of 80,000 migrants, reducing actual transfers to negligible figures, he said. While acknowledging that Rome would have preferred stricter rules, Italy appears to defend the new EU Pact as a paradigm shift that introduces structural, mandatory solidarity for countries of first entry, even though current misunderstandings over responsibility for migrants risk undermining this mechanism. Джерело

Trump administration plans to revoke visas of foreigners seeking asylum WASHINGTON, Aug 24 (Reuters) - President Donald Trump's administration said on ‌Monday it planned to revoke the non-immigrant visas of foreigners who have applied for or are currently seeking asylum status in the U.S., marking its latest step in a sweeping immigration crackdown. A State Department spokesman said it was coordinating with the Department of Homeland Security "to identify and revoke the non-immigrant visas of foreigners who have come to the United States claiming to be short-term visitors, but ⁠then file for asylum to stay here permanently." Джерело Держдепартамент США спільно з Міністерством внутрішньої безпеки планує відкликати туристичні та ділові візи в іноземців, які після в'їзду до США попросили притулку. Подробиці Адміністрація президента США Дональда Трампа планує скасувати неімміграційні візи іноземців, які після приїзду до країни подали заяви на отримання притулку або очікують рішення за ними. Американське зовнішньополітичне відомство координує дії з Міністерством внутрішньої безпеки, щоб виявляти та анулювати візи людей, які в'їхали до США як короткострокові відвідувачі, але згодом попросили притулку з наміром залишитися в країні. Точну кількість віз, які планують відкликати, Держдепартамент не називає. Водночас, за даними Associated Press, під нові заходи можуть потрапити до 200 тисяч власників туристичних і ділових віз B1/B2, виданих у 2016–2026 роках. Якщо ці плани будуть реалізовані, йдеться про наймасштабніше одночасне відкликання віз в історії США. При цьому скасування візи не означатиме автоматичної депортації. За даними AP, більшість людей, чиї справи про надання притулку вже перебувають на розгляді, зможуть залишитися в країні на час розгляду, однак втратять статус туристів або ділових мандрівників. Джерело

Two UK universities merge to form country's first ‘super-university’ The merger comes amid mounting economic pressures facing British universities, including some of the most highly regarded higher education institutions in the world. Two British universities have merged to form what they describe as the UK's first "super-university." London's University of Greenwich and the University of Kent in southeast England announced on Monday that they had completed a merger establishing the new "London and South East University Group, which will be known as LASE. The new group, which has been designed to allow other universities to potentially join in the future, will have more than 50,000 students, making it the third largest university in the UK. The two universities will continue to operate under their own names and will maintain distinct academic divisions, with prospective students applying, studying, and graduating at the institution of their choice. The LASE group will have a chancellor, governing body, and senior executive team. The official launch of the LASE group is set to take place on 7 September, with events marking the occasion scheduled to be held across its four campuses - Greenwich, Avery Hill, Medway, and Canterbury. In a press release, Professor Jane Harrington, the founding vice-chancellor and CEO of LASE, promised a "truly spectacular launch" and said more details would be released at the time. “A massive thank you to everyone who has been involved in getting us to this point – there has been tireless work over the last year working to an ambitious timetable and developing a new university model that has never been done before," Harrington said. "It means we are starting with a smooth transition, an extremely strong senior executive team and clear direction so that we can fulfil our potential as the UK’s first super-university," she added. The merger comes amid mounting economic pressures facing British universities, including some of the most highly regarded higher education institutions in the world. In May, members of parliament on an education select committee warned that UK universities were under serious economic strain and that there was a possibility of a major institution closing down. "The higher education sector in England is facing a financial crisis that now poses a real risk of institutional insolvency," the education committee said in its report. "We heard compelling evidence that, without urgent and coordinated action, there is a clear possibility of a university closing," it continued, adding: "The consequences would be severe, not only for students and staff, but for local economies, communities and the UK’s global academic reputation." Джерело

Українцям за кордоном спростили оформлення паспорта: що змінилося Українцям за кордоном скасували одну з вимог під час оформлення паспорта. Українцям віком від 18 до 60 років, які перебувають за межами країни, більше не потрібно пред’являти військово-обліковий документ чи застосунок «Резерв+» для оформлення або обміну паспорта. Під час подання документів громадянам не потрібно надавати паперові чи електронні військово-облікові документи, а також встановлювати чи демонструвати застосунок «Резерв+». Усі необхідні процедури тепер проходять інакше. Як пояснили у Паспортному сервісі, під час оформлення паспорта працівник установи самостійно перевіряє інформацію в електронній системі, а статус військового обліку перевіряється автоматично через державні електронні реєстри. У разі відсутності інформації про військовий облік особу можуть автоматично взяти на нього без проходження військово-лікарської комісії. Після формування відповідного документа процес оформлення чи обміну паспорта продовжується у звичному порядку. У Паспортному сервісі вкотре наголосили, що для отримання чи обміну паспорта за кордоном не потрібно самостійно турбуватися про отримання військово-облікових документів чи завантаження мобільних додатків, оскільки всі перевірки виконуються автоматично в системі. Нагадаємо, українці за кордоном тепер можуть легко й швидко оформити електронний податковий номер (ідентифікаційний код). Раніше послуга діяла як експеримент лише для дітей, а відтепер вона доступна всім дорослим. До слова, в Україні запроваджують нові ветеринарні паспорти єдиного зразка з посиленим захистом від підробок. Документ містить повну інформацію про здоров’я тварини двома мовами та полегшує подорожі за кордон. Джерело

У Фінляндії розробляють екзамен на отримання громадянства У Фінляндії з 2 березня 2027 року під час подання заяви на отримання фінського громадянства потрібно буде скласти екзамен на знання фінського суспільства. Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на Yle. Екзамен розробляє Гельсінський університет. Він переміг у конкурсі, проведеному Міграційною службою. На іспиті перевірятимуть знання про устрій фінського суспільства та його основні принципи. Питання стосуватимуться законодавства, основних прав людини, рівності, а також історії та культури Фінляндії. Екзамен призначений для осіб працездатного віку – від 18 до 65 років. Він відбуватиметься в електронному форматі фінською або шведською мовою. Від складання іспиту звільняються ті, хто закінчив ліцей або вищий навчальний заклад фінською або шведською мовою. Тим, хто подав заяву до 2 березня 2027 року, складати іспит не доведеться. На підготовку тестування виділено близько 800 тисяч євро. За інформацією Міграційної служби, Гельсінський університет на ці кошти підготує навчальні матеріали, розробить іспит і зможе займатися його вдосконаленням у разі потреби протягом чотирьох років. Джерело

Базове забезпечення в країнах Європи: скільки платять 2026 року Системи базового соціального забезпечення існують майже в усіх країнах Європи, однак працюють вони за різними правилами. Десь держава виплачує фіксовану суму, в інших країнах допомога розраховується індивідуально з урахуванням доходів, складу сім’ї, майнового стану та інших обставин. Що таке базове соціальне забезпечення У більшості європейських країн діють програми базового соціального забезпечення (Minimum Income Schemes). Їхня мета — гарантувати мінімальний рівень доходу людям, які не можуть самостійно забезпечити себе через безробіття, низькі доходи, інвалідність або інші життєві обставини. Важливо не плутати таку допомогу з безумовним базовим доходом (Universal Basic Income). Безумовний базовий дохід передбачає однакові виплати всім громадянам незалежно від доходів, тоді як європейські системи соціальної допомоги є адресними. Право на них виникає лише після перевірки матеріального становища, майна та інших джерел доходу. У більшості держав отримувач повинен: постійно проживати в країні; не мати достатнього доходу для забезпечення базових потреб; використовувати власні кошти або заощадження в межах, визначених законом; активно шукати роботу (якщо працездатний); виконувати вимоги соціальних служб. Умови для іноземців залежать від країни, типу дозволу на проживання та статусу особи. Німеччина За даними Євростату, кількість українських біженців у Німеччині сягнула понад 1,28 млн осіб. Від 1 липня 2026 року в Німеччині офіційно набула чинності реформа соціального захисту. Програма Bürgergeld, яка діяла від 2023 року, замінена на нову систему — Grundsicherung für Arbeitsuchende (Базове забезпечення для осіб, які шукають роботу). Зміни стосуються всіх працездатних отримувачів допомоги за Другим соціальним кодексом Німеччини (SGB II) — а отже, і сотень тисяч українців, які отримують виплати через Jobcenter. Станом на 2026 рік щомісячні базові виплати не змінилися і становлять: Категорія Сума Самотня особа, батьки-одинаки, дорослі з неповнолітніми 563 євро Кожен із партнерів у сімейній парі 506 євро Діти 14-17 років 471 євро Молодь віком від 15 до 24 років, яка проживає окремо 451 євро Діти 6-13 років 390 євро Діти до 6 років 357 євро Ці кошти призначені для покриття основних витрат на харчування, одяг, засоби гігієни, транспорт та інші повсякденні потреби. Окрім цих сум держава окремо компенсує обґрунтовані витрати на оренду житла та опалення, а також медичне страхування. Можуть нараховуватися додаткові виплати вагітним, людям з інвалідністю чи одиноким батькам. Хто має право на отримання Grundsicherung? Подати заявку на базову допомогу у Німеччині можуть: особи віком від 18 років, які легально проживають у Німеччині; люди, які не мають достатнього доходу для самостійного забезпечення базових потреб; особи з повною або частковою втратою працездатності; громадяни пенсійного віку; люди з офіційно підтвердженою інвалідністю. Що потрібно знати українцям у Німеччині? Для українців, які перебувають у Німеччині на підставі тимчасового захисту або іншого законного статусу, реформа означає необхідність уважніше ставитися до вимог Jobcenter. Особливу увагу варто приділяти відвідуванню призначених зустрічей, участі в інтеграційних програмах та своєчасному інформуванню органів влади про зміни місця проживання, працевлаштування чи сімейного стану. Попри посилення контролю, Grundsicherung залишається ключовим механізмом соціального захисту для людей, які тимчасово не можуть самостійно забезпечити власні базові потреби. Водночас нова система дедалі більше орієнтується на стимулювання працевлаштування та фінансової незалежності отримувачів допомоги. Польща За оновленими даними Євростату, кількість українських біженців у Польщі сягнула понад 967 тис. осіб. На відміну від Німеччини, у Польщі немає єдиної програми гарантованого мінімального доходу. Базове соціальне забезпечення складається з кількох видів допомоги, головною з яких є zasiłek stały (постійна соціальна допомога). Вона призначена людям, які через вік або повну непрацездатність не можуть забезпечити себе самостійно. 2026 року право на zasiłek stały мають: повнолітні особи, які проживають самостійно та є повністю непрацездатними через вік (жінки старше 60 і чоловіки старше 65 років) або стан здоров’я; повнолітні особи, які проживають у сім’ї та також є повністю непрацездатними, якщо їхній дохід і середній дохід на одного члена сім’ї не перевищують установлених законом критеріїв. Розмір виплати не є фіксованим. Він розраховується індивідуально як різниця між гарантованим рівнем доходу та фактичним доходом заявника. Водночас: максимальний розмір zasiłek stały становить 1 229 злотих на місяць; мінімальний розмір виплати — 100 злотих на місяць. Для отримання допомоги заявник має відповідати таким критеріям доходу: 1 010 злотих на місяць для особи, яка проживає одна; 823 злотих на місяць на кожного члена сім’ї. Окрім постійної допомоги, польська система соціального захисту передбачає й інші види підтримки: zasiłek okresowy — тимчасова допомога для людей, які опинилися у складному матеріальному становищі, наприклад, через тривалу хворобу чи інвалідність. Претенденти на отримання цієї допомоги повинні відповідати певним критеріям доходів. 2026 року ці суми становлять 1010 злотих (особа, яка живе сама) і 823 злотих на особу (для сімей). Розмір допомоги визначається так: 1) для одинокої особи: різниця між критерієм доходу для одинокої особи та доходом цієї особи, але максимальна сума допомоги не може перевищувати критерій доходу на одну особу в сімʼї; 2) для сімʼї: різниця між критерієм доходу сімʼї та доходом цієї сімʼї. Розмір допомоги zasiłek okresowy для одинокої особи не може бути меншим за 50% різниці між критерієм доходу (1010 злотих) та доходом цієї особи. У випадку сімʼї — між сумою 823 злотих і місячним доходом на 1 особу в сімʼї. Мінімальний розмір допомоги zasiłek okresowy становить 20 злотих на місяць. zasiłek celowy — цільова допомога від соціальної служби (OPS/MOPS) на конкретні потреби, наприклад придбання ліків, харчів, пального чи оплату невідкладних витрат; допомога на оплату житла та комунальних послуг, якщо сім’я відповідає встановленим критеріям. Іноземці також можуть претендувати на соціальну допомогу, однак лише за наявності законних підстав для перебування в Польщі та права користуватися системою соціального захисту. Для громадян України окремі правила визначає спеціальний закон про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом, тому право на ті чи інші виплати залежить від міграційного статусу та конкретної життєвої ситуації. Чехія За даними Євростату, кількість українських біженців у Чехії сягнула понад 384 тис. осіб. У Чехії немає єдиної фіксованої соціальної виплати для всіх малозабезпечених. Система базової підтримки називається pomoc v hmotné nouzi («допомога особам, які перебувають у матеріальній скруті») і призначена для людей, які не можуть забезпечити свої основні життєві потреби власними доходами. Вона регулюється Законом «Про допомогу в матеріальній скруті» та адмініструється Управлінням праці Чехії. Система включає три основні види допомоги: příspěvek na živobytí — допомога на забезпечення проживання; doplatek na bydlení — доплата на житло; mimořádná okamžitá pomoc — одноразова допомога в надзвичайних життєвих ситуаціях. Найважливішою є příspěvek na živobytí. Її розмір визначається індивідуально як різниця між доходом людини та сумою, необхідною для забезпечення базових потреб. Під час розрахунку враховуються доходи всіх членів домогосподарства, майно, можливість працевлаштування та інші соціальні обставини. Під час визначення права на допомогу використовуються показники прожиткового та екзистенційного мінімуму. Станом на 2026 рік вони становлять: прожитковий мінімум для особи, яка проживає одна — 4 860 чеських крон на місяць; екзистенційний мінімум — 3 130 чеських крон на місяць. Він застосовується лише в окремих випадках, наприклад до працездатних осіб, які без поважних причин не співпрацюють зі службою зайнятості. До дітей, пенсіонерів, людей з інвалідністю III групи та осіб віком від 68 років екзистенційний мінімум не застосовується. Крім допомоги на проживання, людина може отримувати доплату на житло, якщо після оплати оренди та комунальних послуг у неї не залишається коштів для забезпечення базових потреб. Розмір цієї виплати також визначається індивідуально залежно від фактичних витрат на житло та доходів сім’ї. Іноземці можуть претендувати на допомогу лише за наявності законних підстав для проживання в Чехії та за умови виконання встановлених законом критеріїв. Громадяни України зі статусом тимчасового захисту здебільшого отримують підтримку за спеціальними програмами, однак у певних випадках можуть звертатися і за допомогою в системі матеріальної скрути, якщо відповідають вимогам законодавства. Іспанія За оновленими даними Євростату, кількість українських біженців у Іспанії сягнула понад 267 тис. осіб. В Іспанії основною програмою базового соціального забезпечення є Ingreso Mínimo Vital (IMV) — це державна фінансова допомога в Іспанії, спрямована на підтримку осіб та сімей з низьким рівнем доходу, щоб забезпечити мінімальні умови для гідного життя. Розмір допомоги варіюється залежно від складу сім’ї та фінансового становища, сума може досягати 1 613,92 євро на місяць для сімей із п’яти або більше осіб. На відміну від фіксованої соціальної виплати, IMV працює за принципом доплати до гарантованого доходу (renta garantizada). Держава виплачує різницю між гарантованим рівнем доходу та фактичними доходами домогосподарства. Наприклад, якщо гарантований дохід для самотньої людини становить 733,60 євро, а її власний дохід — 500 євро, держава доплатить 233,60 євро. 2026 року гарантовані суми становлять: 733,60 євро на місяць — для однієї особи; 953,68 євро — для одного дорослого з однією дитиною; 1 173,76 євро — для одного дорослого з двома дітьми; максимальна сума для великих домогосподарств може сягати 1 613,92 євро на місяць без урахування додаткових надбавок. Окремо виплачується допомога на дітей (Complemento de Ayuda para la Infancia), яка 2026 року становить: 115 євро на місяць — на дитину до 3 років; 80,50 євро — на дитину від 3 до 6 років; 57,50 євро — на дитину від 6 до 18 років. Для отримання Ingreso Mínimo Vital заявник повинен: легально та безперервно проживати в Іспанії щонайменше один рік (за окремими винятками); бути у віці від 23 до 65 років або бути повнолітнім із дітьми на утриманні; мати дохід і майно, що не перевищують установлених законом меж; підтвердити перебування у стані економічної вразливості. Іноземці також можуть претендувати на IMV, однак лише за умови законного проживання в Іспанії та виконання всіх критеріїв програми. Громадяни України, які перебувають під тимчасовим захистом, можуть звернутися за цією допомогу, якщо відповідають вимогам щодо строку проживання, доходів і майнового стану. Водночас багато українців отримують підтримку за окремими програмами, запровадженими для осіб із тимчасовим захистом. Покрокова інструкція для подання заявки на IMV: 1. Перевірте відповідність вимогам: переконайтеся, що ви маєте дійсний дозвіл на проживання та роботу в Іспанії як біженець з України; оцініть свій фінансовий стан, щоб визначити, чи відповідаєте ви критеріям для отримання IMV. 2. Підготуйте необхідні документи: посвідчення особи: паспорт або інший документ, що підтверджує вашу особу; дозвіл на проживання: документ, що підтверджує ваш статус тимчасового захисту в Іспанії; довідка про реєстрацію місця проживання (Empadronamiento); фінансові документи: довідки про доходи, банківські виписки та інші документи, що підтверджують ваш фінансовий стан. 3. Подайте заявку: онлайн: через офіційний портал соціального забезпечення Іспанії; особисто: у найближчому офісі соціального забезпечення (Instituto Nacional de la Seguridad Social, INSS). 4. Очікуйте рішення. Після подання заявки компетентні органи розглянуть її та повідомлять вас про рішення. Строк розгляду: до 3 місяців. Після схвалення — обов’язково повідомляти про будь-які зміни в доходах чи сімейному складі. Базове соціальне забезпечення в найпопулярніших серед українців країнах Європи Країна Основна програма Розмір допомоги Особливості Німеччина Grundsicherung für Arbeitsuchende 563 євро — самотня особа; 506 євро — кожен із партнерів; 471 євро — діти 14-17 років; 390 євро — діти 6-13 років; 357 євро — до 6 років Додатково оплачуються оренда житла, опалення та медичне страхування. Польща Zasiłek stały Від 100 до 1 229 злотих на місяць Сума визначається індивідуально як різниця між гарантованим і фактичним доходом. Право мають переважно люди пенсійного віку або з повною непрацездатністю. Чехія Pomoc v hmotné nouzi (příspěvek na živobytí) Фіксованої суми немає. Орієнтир — прожитковий мінімум 4 860 крон, екзистенційний мінімум — 3 130 крон Розмір залежить від доходів, майна, складу сім’ї та можливості працевлаштування. Передбачена окрема доплата на житло Іспанія Ingreso Mínimo Vital (IMV) Від 733,60 євро для однієї особи до 1 613,92 євро для великих сімей Держава доплачує різницю між гарантованим і фактичним доходом. Передбачені окремі доплати на дітей Висновки Попри схожу мету — гарантувати мінімальний рівень доходу людям, які опинилися у складних життєвих обставинах, — системи базового соціального забезпечення в країнах Європи суттєво відрізняються. Вони мають різні критерії призначення, розміри виплат і вимоги до одержувачів. Тому перед зверненням за допомогою важливо ознайомитися з правилами саме тієї країни, де ви проживаєте, адже право на виплати залежить не лише від рівня доходів, а й від міграційного статусу, складу сім’ї та інших обставин. Джерело

Трамп підписав укази про обмеження громадянства за правом народження Президент США Дональд Трамп підписав два виконавчі накази, спрямовані на обмеження громадянства за правом народження в деяких випадках та посилення федеральних заходів боротьби з "пологовим туризмом". Деталі: Трамп також прагне позбавити громадянства за правом народження дітей, народжених від деяких іноземних дипломатичних співробітників у США та, можливо, на американських територіях у майбутньому. У публікації зазначають, що це друга спроба Трампа обмежити право на громадянство за місцем народження в США, і вона, безсумнівно, буде оскаржена в суді як порушення 14-ї поправки, яка гарантує громадянство майже кожному, хто народився в Америці. 30 червня Верховний суд США скасував указ, підписаний Трампом у день інавгурації, який мав на меті позбавити автоматичного громадянства осіб, народжених у США від батьків-негромадян. Адміністрація Трампа стверджує, що це рішення все ще надає йому повноваження обмежувати громадянство за правом народження на підставі давно існуючих винятків, визнаних судом. Укази стосуються лише майбутніх народжень, пов'язаних із чотирма категоріями: Діти, народжені від іноземних дипломатичних співробітників, які працюють від імені іншого уряду під час перебування в США. 14-та поправка не надає автоматичного громадянства сім'ям послів, і указ розширить цю категорію на інших співробітників, які не є громадянами США. Діти осіб, які класифікуються як ворожі іноземці, зокрема тих, хто належить до терористичних угруповань, визнаних такими на федеральному рівні. 14-та поправка не поширюється на угруповання, офіційно визнані терористичними, і визначення розширить цю категорію. Особи, народжені на територіях США — але лише в тому випадку, якщо Конгрес змінить законодавство, щоб скасувати автоматичне надання громадянства на цих територіях. Законопроєкт, спрямований на це, був поданий минулого місяця, але, як очікується, не буде ухвалений. Це стосуватиметься, насамперед, жителів Пуерто-Рико. Діти, народжені від матерів, які явно та обманним шляхом в'їжджають до США з єдиною метою — народити тут дитину, а саме в центрі "пологового туризму". Указ також має на меті обмежити використання сурогатних матерів для цієї мети. Адміністрація стверджує, що створення цього винятку щодо "пологового туризму" є допустимим через шахрайські неправдиві заяви батьків під час отримання доступу до США, зазвичай як туристів або працівників. Уряд може позбавити громадянства осіб, які отримали його шляхом шахрайства. Згідно з новим указом, цей виняток тепер поширюється на матір, якщо вона обманним шляхом бере участь у комерційній практиці "пологового туризму", заявляють чиновники. Другий виконавчий указ доручає державному секретареві та секретарю Міністерства внутрішньої безпеки видати правила та рекомендації щодо припинення "пологового туризму" та боротьби з цією галуззю як у країні, так і за кордоном. Законодавство США вже забороняє отримання туристичної візи "з основною метою отримання громадянства США для дитини шляхом народження в Сполучених Штатах". Співробітники імміграційної служби також можуть відмовити вагітній іноземці у в'їзді до США, якщо встановлять, що вона в'їжджає до країни з метою народження дитини. Оцінки кількості дітей, що з'явилися на світ у результаті "пологового туризму", коливаються від кількох тисяч до десятків тисяч. Трамп приділяє значну увагу "пологовому туризму" в рамках своїх поки що безуспішних спроб обмежити право на громадянство за місцем народження в ширшому масштабі. Нагадаємо: Трамп у грудні 2024 року оголосив про намір скасувати громадянство за правом народження, передбачене 14-ю поправкою Конституції в перший день свого президентства. У вересні адміністрація президента США Дональда Трампа звернулася до Верховного суду з проханням переглянути конституційність президентського указу, який скасовує автоматичне надання громадянства за правом народження. Джерело

У яких країнах Європи найвищі мінімальні зарплати (інфографіка) Попри поступове зростання зарплат у низці європейських країн, Україна залишається країною з найнижчою мінімальною зарплатою серед держав, які увійшли до нового рейтингу. Водночас реальна купівельна спроможність мінімальної зарплати в різних країнах суттєво відрізняється, тому великі суми не завжди означають вищий рівень життя. Де найвищі мінімальні зарплати За даними Eurostat станом на липень 2026 року, найвища мінімальна місячна зарплата в Європі зафіксована у Люксембурзі — 2 771 євро. До першої п’ятірки також увійшли: Ірландія (2 391 євро), Німеччина (2 343 євро), Нідерланди (2 338 євро), Бельгія (2 234 євро). Франція лише трохи не дотягнула до позначки у 2 тисячі євро — там мінімальна зарплата становить 1 867 євро. У середній групі опинилися Словенія, Іспанія, Литва, Польща, Кіпр, Греція, Португалія та Хорватія, де мінімальна зарплата коливається від 1 050 до 1 482 євро. Найнижча мінімальна зарплата серед усіх країн, включених до дослідження, зафіксована в Україні — 169 євро на місяць. Перед Україною у списку — Молдова з показником 313 євро. Водночас навіть кілька країн-кандидатів до ЄС випереджають окремі держави Євросоюзу. Зокрема, у Туреччині мінімальна зарплата становить 621 євро, у Північній Македонії — 624 євро, у Чорногорії — 670 євро, а у Сербії — 743 євро. Усі ці країни випереджають Болгарію, де мінімальна зарплата складає 620 євро. Купівельна спроможність змінює рейтинг Якщо порівнювати не номінальні зарплати, а їхню купівельну спроможність (PPS), картина помітно змінюється. Лідером стає Німеччина із показником 2 164 PPS. Далі йдуть Люксембург (2 108 PPS), Нідерланди (2 023), Бельгія (1 922) та Ірландія (1 756). Франція, Словенія, Іспанія та Польща також мають мінімальні зарплати понад 1 500 PPS. Водночас для України та Молдови таких даних не оприлюднили. Найбільше позицій після перерахунку за купівельною спроможністю виграли Румунія та Північна Македонія — кожна піднялася одразу на вісім місць. Натомість Естонія втратила десять позицій і стала одним із найбільших аутсайдерів такого рейтингу. Мінімальні зарплати підвищили лише в небагатьох країнах За перше півріччя 2026 року мінімальну зарплату підвищили лише 8 із 29 країн. Найбільше зростання зафіксували у Північній Македонії (+6,9%), Румунії (+6,8%) та Естонії (+6,8%). Також мінімальні зарплати збільшили Бельгія, Греція, Люксембург, Франція та Нідерланди. У решті країн мінімальна зарплата залишилася незмінною. Це особливо позначилося на доходах працівників у державах із високою інфляцією. За даними Eurostat, за перші шість місяців року інфляція в єврозоні становила 3,2%, а на Мальті, Кіпрі та в Нідерландах була ще вищою. Джерело

Суд зобов'язав ДМС видати дитині паспорт-книжечку: чому відмову визнали протиправною Рівненський окружний адміністративний суд визнав протиправною відмову територіального підрозділу ДМС у видачі дитині паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язав оформити документ. Рівненський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу № 460/6122/26 за позовом матері, яка діяла в інтересах неповнолітньої дитини, до територіального підрозділу Державної міграційної служби України щодо визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов’язання оформити і видати такий документ. Суд дійшов висновку, що вимога ДМС про надання попереднього судового рішення як умови для оформлення паспорта у формі книжечки не ґрунтується на законі, а тому відмова є протиправною. Суть справи Мати неповнолітньої дитини звернулася до територіального підрозділу Державної міграційної служби із заявою про оформлення та видачу дитині паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Одночасно заявниця повідомила про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки. ДМС відмовила у видачі паспорта у формі книжечки, зазначивши, що оформлення такого документа можливе лише за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про зобов’язання органу міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Саме відсутність такого рішення була визначена як підстава для відмови. Не погодившись із такою відмовою, позивач звернулася до адміністративного суду, вважаючи, що дії територіального органу ДМС порушують право дитини на отримання паспорта у формі книжечки, передбачене чинним законодавством. Відповідач у відзиві наполягав, що звернення було подано з порушенням порядку, встановленого законодавством, а тому підстав для оформлення паспорта без відповідного судового рішення не існувало. Позиція та висновки суду Суд зазначив, що законодавство України передбачає існування двох форм паспорта громадянина України — паспортної книжечки та паспортної картки. При цьому Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ прямо визначає можливість виготовлення паспортів як у формі книжечки, так і у формі картки. Проаналізувавши положення Конституції України, Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закону України «Про захист персональних даних» та Положення про паспорт громадянина України, суд звернув увагу, що законодавство не врегульовує наслідки відмови особи від обробки персональних даних та фактично не залишає альтернативи особам, які не погоджуються на таку обробку. На думку суду, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення особи до надання згоди на обробку персональних даних, а громадяни, які відмовляються від такої обробки, повинні мати можливість використовувати традиційні способи ідентифікації особи. Суд також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 806/3265/17. У цьому рішенні Велика Палата дійшла висновку, що положення Закону № 5492-VI фактично звузили право громадянина на отримання паспорта у формі книжечки, а позбавлення особи можливості отримати паспорт у традиційній формі та примушення до отримання документа з безконтактним електронним носієм становить непропорційне втручання у право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв’язку з цим Велика Палата визнала, що відмова органів ДМС у видачі паспорта у формі книжечки особам, які не надали згоди на обробку персональних даних, є протиправною. Окремо суд зазначив, що ні Положення № 2503-ХІІ, ні Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС № 456, не встановлюють обов’язку подавати разом із заявою про видачу паспорта у формі книжечки судове рішення про зобов’язання органу ДМС оформити та видати такий паспорт. Крім того, у відповіді на заяву відповідач не послався на невідповідність заяви встановленій формі або на відсутність необхідних документів. Відтак відсутність судового рішення не може бути законною підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Оцінивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, визнав протиправною відмову територіального підрозділу ДМС в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов’язав відповідача оформити і видати заявнику паспорт відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ. Джерело