fregat222

Німеччина почне отримувати дані про українські рахунки: що потрібно знати до 30 вересня Українські банки в межах міжнародного автоматичного обміну фінансовою інформацією передаватимуть дані про рахунки осіб, які є податковими резидентами Німеччини. Йдеться про систему CRS — Common Reporting Standard, повідомляє Ausnews.de. Для українців, які живуть у Німеччині та мають рахунки в українських банках, це означає, що інформація про такі рахунки та окремі доходи за ними може автоматично потрапляти до німецьких податкових органів. Що таке CRS CRS — міжнародний стандарт автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки між державами. У межах цієї системи фінансові установи визначають податкову резидентність клієнта та передають передбачені стандартом дані своїм податковим органам, які надалі обмінюються інформацією з відповідною країною. Сам факт наявності рахунку за кордоном не є порушенням. Ризики можуть виникати, якщо людина повинна була повідомити про активи або доходи, але не зробила цього. Які дані можуть передавати За інформацією видання, обмін може охоплювати: ім'я та прізвище власника рахунку; адресу проживання; дату народження; податкові номери; інформацію про фінансову установу; номер рахунку; залишок коштів на кінець звітного періоду; окремі види доходів, зокрема проценти, дивіденди та інші виплати. Таким чином, німецькі податкові органи зможуть зіставляти отримані дані з інформацією, яку людина зазначає у своїй податковій звітності. Що це означає для отримувачів соціальної допомоги Окрема увага — українцям, які отримують у Німеччині Bürgergeld, Grundsicherung або виплати за AsylbLG. Під час призначення таких виплат заявник має повідомляти компетентні органи про майно та фінансові ресурси у випадках, передбачених правилами відповідної програми. Тому за наявності рахунку в Україні варто перевірити, чи була інформація про нього належним чином надана Jobcenter або Sozialamt, якщо це було обов’язковим. Якщо приховані активи або доходи вплинули на право на соціальну допомогу чи її розмір, відомство може вимагати повернення надміру отриманих коштів, а в окремих випадках можливі й додаткові санкції. Що робити тим, хто працює або веде бізнес Для тих, хто є податковим резидентом Німеччини та отримує доходи через українські рахунки, значення має не лише сам рахунок, а й доходи за ним. Зокрема, проценти за депозитами та інші доходи, які підлягають декларуванню в Німеччині, необхідно правильно відображати у податковій декларації Steuererklärung. Що варто перевірити вже зараз Власникам рахунків в українських банках варто переконатися, що банк має актуальні дані про: адресу проживання; країну податкової резидентності; податковий номер; інші відомості, необхідні для CRS-звітності. Особливо це стосується тих, хто після переїзду до Німеччини не оновлював інформацію у своєму українському банку. Також варто перевірити, чи всі доходи та активи, які потрібно було задекларувати або повідомити німецьким органам, були зазначені коректно. Що це означає Автоматичний обмін у межах CRS суттєво зменшує можливості приховувати закордонні фінансові рахунки від податкових органів. Для українців у Німеччині сам факт наявності рахунку в Україні не створює проблем. Значення має те, чи правильно визначена податкова резидентність, чи задекларовані доходи та чи виконані вимоги щодо повідомлення про активи при отриманні соціальної допомоги. Джерело

Spain’s Supreme Court Suspends Voting Rights for Some ‘Law of Grandchildren’ Citizens The Supreme Court has temporarily stripped voting rights from certain Spanish nationals who obtained citizenship under the ‘Law of Grandchildren’ and are registered in the CERA (the electoral roll for overseas residents). The restriction targets individuals who have not independently proven that their ancestors were exiled on political, ideological, or religious grounds. Crucially, the ruling does not revoke existing citizenship, nor does it freeze pending nationality applications. An exception applies to anyone holding a consular certificate that officially verifies the statutory grounds for their ancestor's exile. This is a precautionary, interim measure that will remain in force until the court issues its final judgement, for which no date has yet been set. The move follows a decision handed down in early September 2026 by the Administrative Chamber of the Spanish Supreme Court (Tribunal Supremo). Primary Sources in Spain: 1. The Supreme Court Press Office and Leading National Media: · RTVE (Spain’s national broadcaster): published an explanatory piece titled ‘What is the ''Law of Grandchildren'' and what has the Supreme Court suspended?’ · El País: reported on the court hearings and the introduction of the measures, noting that the Prosecution Service opposed the suspension of voters from the electoral roll. · La Voz de Galicia / España Exterior: ran a feature headlined ‘Supreme Court provisionally suspends voting rights for those naturalised under the Law of Grandchildren’. · News Agencies: Europa Press and EFE. Key Takeaways from the Ruling: · The Lawsuit: The political parties Vox and Iustitia Europa filed claims against the Central Electoral Commission (Junta Electoral Central – JEC). They challenged the automatic enrolment of all individuals naturalised under the ‘Law of Grandchildren’ (officially the Democratic Memory Act / Ley de Memoria Democrática) into the CERA register. · The Injunction (medida cautelar😞 The Supreme Court has put a temporary freeze on the right to vote in Spanish elections for those who secured passports under this law, unless their ancestor's political exile is backed by a separate consular certificate. · What is Unaffected: Already granted Spanish citizenships remain fully valid, consulates will continue processing new applications, and the ruling does not touch anyone whose ancestors' political exile is fully documented and proven. · Duration: The restriction operates strictly as a temporary injunction until the Supreme Court rules on the core merits of the case

МВС: Обміняні у Німеччині українські права більше недійсні У МВС України пояснили, що українські посвідчення водія після обміну їх в Німеччині вважатимуться недійсними. Раніше у ФРН спростили процедуру обміну водійських посвідчень, виданих в Україні. Українські посвідчення водія вважатимуться недійсними у разі надходження до територіальних сервісних центрів МВС України посвідчень, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах. Про це у відповіді на запит DW повідомили в МВС України у вівторок, 8 вересня. "У разі надходження до територіальних сервісних центрів МВС посвідчень водія, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах, інформація про їх обмін за кордоном вноситься до Єдиного державного реєстру МВС, після чого такі посвідчення водія вважаються недійсними", - повідомили DW в МВС та послалися на Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами. Як повідомлялося, у Німеччині з 18 серпня спростили обмін українських водійських посвідчень. Так, власники чинних українських водійських посвідчень категорій A1, A, B, BE, C1, C1E, C, CE, D1, D1E, D та DE можуть обміняти їх на німецькі без складання теоретичного та практичного іспитів. Причиною цього стало те, що Україну офіційно включено до переліку держав, для яких діють спрощені умови обміну. Іноземне посвідчення водія можна обміняти в Україні В українському МВС також нагадали, що обмін посвідчення водія, виданого іноземною державою, здійснюється за умови подання до територіального сервісного центру МВС низки документів. Ідеться, зокрема, про паспорт громадянина України, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, медичну довідку про придатність до керування транспортними засобами, наявне іноземне посвідчення водія та його завірений переклад, а також документ, виданий компетентним органом іноземної держави, що підтверджує факт видачі такого посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві. Джерело

Українці в Польщі можуть отримати новий статус: що для них зміниться Нова посвідка дає право на проживання в Польщі протягом трьох років, але після її отримання частина переваг тимчасового захисту припиняється Українці, які перебувають у Польщі під тимчасовим захистом і мають статус PESEL UKR, можуть оформити спеціальну посвідку на проживання CUKR. Вона підтверджує дозвіл на тимчасове проживання в країні строком на три роки. Подати заяву можна виключно в електронній формі через портал MOS. Про це повідомляє Управління у справах іноземців Польщі. CUKR – це посвідка на тимчасове проживання на спеціальних умовах для людей, які користуються тимчасовим захистом і вирішили перейти на інший тип легалізації перебування. Після отримання документа статус UKR у реєстрі PESEL змінюється на CUKR. Хто може отримати CUKR Оформити посвідку можуть українці, які відповідають установленим умовам щодо перебування в Польщі та безперервності статусу UKR. Водночас отримання CUKR не є автоматичним. Людина має самостійно подати заяву та пройти процедуру оформлення посвідки. Заявки приймають до 4 березня 2027 року. Що дає нова посвідка Головна перевага CUKR – можливість легально проживати в Польщі протягом трьох років на підставі дозволу на тимчасове проживання. Власники CUKR отримують повне право на роботу в Польщі та можуть вести підприємницьку діяльність. Також вони можуть подорожувати країнами Шенгенської зони до 90 днів протягом кожних 180 днів. Час проживання в Польщі на підставі CUKR також враховується під час отримання дозволу на постійне проживання довгострокового резидента ЄС. Які права можна втратити Перехід на CUKR означає припинення тимчасового захисту. Тому людина більше не користуватиметься частиною прав і пільг, які безпосередньо пов’язані зі статусом UKR. Зокрема, після зміни статусу потрібно враховувати, що CUKR – це вже не тимчасовий захист, а звичайний дозвіл на тимчасове проживання на спеціальних умовах. Водночас право на роботу та підприємницьку діяльність зберігається. Важливо також, що після отримання CUKR діятимуть інші правила перебування за кордоном. Якщо власник посвідки залишить Польщу більш ніж на шість місяців, він може втратити дозвіл на тимчасове проживання. Крім того, про зміну місця проживання необхідно повідомляти воєводу, який видав посвідку, протягом 15 робочих днів. Що буде зі статусом UKR Після отримання посвідки CUKR статус UKR у реєстрі PESEL змінюється на CUKR. Якщо ж людина не отримає саму посвідку протягом 60 днів після повідомлення воєводського управління про можливість її отримання, документ буде анульований, а статус UKR не зміниться. Таким чином, CUKR дає українцям у Польщі більш стабільну підставу для проживання на три роки, але водночас означає вихід із режиму тимчасового захисту. Тому перед поданням заяви варто врахувати не лише переваги посвідки, а й права, які були пов’язані саме зі статусом UKR. Варто нагадати, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав країни Європейського Союзу вислати значну частину російських дипломатів. За його словами, серед представників РФ у країнах блоку є люди, які виконують завдання, несумісні з дипломатичним статусом. Джерело

Why so many countries want to join the EU, except Europe’s richest Nine candidate countries are racing to get into the European Union. Three of Europe’s wealthiest democracies are doing everything they can to stay out. Is the EU’s pull weaker on the continent’s richest? Ukraine and Moldova have finished screening their laws against the EU rulebook. Montenegro has closed 18 of its 33 negotiating chapters, chasing a self-declared “28 by 28” target for membership. Albania hopes to conclude talks by 2027. Each of these candidates is poorer, less institutionally secure, or closer to Russia’s borders than Iceland will ever be, and all want in. Iceland, richer and more stable than most existing EU member states, said no. On 29 August, voters rejected reopening accession talks by 52.8 percent to 47.2 percent. Iceland remains in the European Economic Area and the Schengen Area, tied to the single market as before. It just didn’t want to become something more. Why Iceland said no For candidate countries, EU membership is transformative. “The benefits of EU membership are different for wealthy, already integrated countries,” says Tinatin Akhvlediani, head of the enlargement programme at the Centre for European Policy Studies (CEPS). Aspirants like Ukraine or Montenegro gain a geopolitical anchor, access to funds, and a reform framework that makes backsliding politically costly. Iceland already had most of the economic case covered through the EEA and its security guaranteed by NATO. What remained on the table was mostly political: a seat in Brussels’ institutions in exchange for pooling more sovereignty. “These benefits are less tangible to voters than economic convergence or democratic consolidation,” Akhvlediani says. “For countries that already have prosperity, stability and market access, the EU has to make a stronger political case for membership.” Iceland is the test case for that argument, and by her own account, the EU did not make it convincingly enough. The “yes” campaign had real arguments to work with. An 8 percent central bank interest rate, against 2.25 percent at the ECB, and mounting Arctic tensions since Donald Trump revived talks of acquiring Greenland. It wasn’t enough. Even the security argument, which brought Iceland’s EU question back onto the political agenda in the first place, couldn’t close the gap on its own. “Security concerns helped bring Iceland’s EU question back onto the agenda, particularly given the shifting transatlantic relationship, Russia’s ongoing war in Ukraine and the Arctic increasingly becoming contested,” Akhvlediani says. “But security alone was not enough to win the referendum.” What tipped Icelanders toward no, almost everyone agrees, was fish. Around 90 percent of the country’s fishing companies opposed membership outright, unwilling to submit their waters to the EU’s Common Fisheries Policy. Akhvlediani calls fisheries “not just an economic sector” in Iceland but something “closely linked to national identity.” That, she argues, is why the “no” campaign won: “voters ultimately weigh geopolitical risks against very concrete private and domestic interests. For Iceland, fisheries and sovereignty were more immediate and politically salient than the broader strategic argument for deeper European integration.” Mika Aaltola, a Finnish MEP with the centre-right EPP group, extends the same logic to farming. Icelandic sheep, dairy and greenhouse production survive “behind high tariff walls” that EU rules would reshape. “Primary production in a harsh environment is existential,” he says, “and existential things are not pooled.” What it means for Brussels Brussels had hoped for a different outcome and had reasons to. Diplomats described an Icelandic “yes” as a test of the Union’s appeal, evidence it could attract a wealthy, functioning democracy, not only states seeking rescue or reform. Some officials had hoped a joint push alongside Montenegro’s accession progress would make the wider enlargement drive easier to sell to sceptical capitals elsewhere in the bloc. Akhvlediani had made that case herself before the vote, arguing that a “yes” would have shown the EU is attractive to more than just poorer or less stable candidates. The “no” complicates that narrative, though she is careful about how far the damage extends: “It is not good news for the enlargement narrative, but not a rejection of the European project,” she says. “The no means the EU cannot use Iceland as evidence of that additional attractiveness.” What it does confirm, in her view, is a structural limit to Brussels’ pitch: “Economic integration does not automatically translate into political integration.” Iceland is not an isolated case among Europe’s rich outsiders. Norway has incorporated roughly three-quarters of EU law into its statutes through the EEA without ever holding a membership vote in Brussels’ favour. Polling this year shows only 37 percent support for joining, against 49 percent opposed. A pattern unchanged since Norwegians rejected membership twice, in 1972 and 1994. Switzerland, rather than seeking a seat at the table, spent the past year deepening its bilateral arrangements instead. Wealthy outsiders have something other candidates do not: workable alternatives to full membership that deliver most of the economic upside without the political cost. A warning sign, or a one-off? Not everyone reads Iceland’s vote as a verdict on enlargement itself. Christine Leuchtenmüller of the Konrad-Adenauer-Stiftung urges caution. Iceland, she says, “is a very specific” case shaped by decades of debate over fisheries and sovereignty. A no vote “would primarily reflect Iceland’s particular political and economic circumstances” rather than say much about enlargement more broadly. Akhvlediani agrees Iceland is a special case, but not a closed one. She sees a lesson that reaches straight to Oslo. “The main lesson is that the EU cannot assume that deep economic integration will naturally lead to political membership. For countries such as Norway, and potentially other wealthy European democracies, the question is what additional value full membership offers compared with the arrangements they already have.” For Ukraine, Moldova and the Western Balkans, that answer is evident: security, funding, a way to lock reforms in against future backsliding. For Iceland, Norway and Switzerland, it’s not the case. Akhvlediani doesn’t think the fix is a special membership track carved out for rich democracies. She thinks it’s simpler, and harder. “What Brussels can improve is how it communicates and explains the benefits of membership: political influence, participation in decision-making, deeper economic integration and strategic weight in European security architecture,” she says. The dividing line in European politics isn’t about pro-EU versus anti-EU. It’s about holding influence inside Brussels’ institutions or keeping control outside them. As Akhvlediani put it, “if the EU wants to remain an attractive geopolitical project, it needs not only to ask candidates what they must do to join, but also to explain clearly what membership gives them in return.” Джерело

ДМС вирішила примусово повернути громадянина РФ, який одружився з українкою, але Верховний Суд скасував рішення Самого факту порушення іноземцем правил перебування в Україні недостатньо для автоматичного примусового повернення — ДМС має оцінити всі обставини справи, а суд перевірити пропорційність такого заходу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 19 серпня 2026 року розглянув справу № 712/2426/23 за позовом громадянина російської федерації до Соснівського відділу у місті Черкаси Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС. Спір стосувався рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни. Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, та направив справу на новий розгляд. Обставини справи Позивач є громадянином російської федерації. 16 жовтня 2019 року він уклав шлюб із громадянкою України та того ж року прибув до України, де проживав у місті Сміла. 8 квітня 2021 року йому видали посвідку на тимчасове проживання, строк дії якої закінчувався 6 квітня 2022 року. Ще 27 жовтня 2021 року позивач звернувся до Смілянського відділу УДМС із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, посилаючись на шлюб із громадянкою України понад два роки. Однак 5 січня 2023 року йому відмовили у наданні дозволу на імміграцію як особі, якій на підставі закону заборонено в’їзд в Україну. Строк дії посвідки закінчився вже після початку повномасштабного вторгнення. Позивач стверджував, що починаючи з 6 березня 2022 року неодноразово намагався звернутися до органів ДМС щодо обміну або продовження посвідки, однак отримував усні роз’яснення про призупинення відповідних адміністративних послуг у зв’язку з воєнним станом. Згодом, 1 липня 2022 року, він звернувся письмово. У відповіді від 12 липня 2022 року йому рекомендували звернутися щодо обміну посвідки після припинення чи скасування воєнного стану. У серпні 2022 року ДМС також повідомила, що питання продовження строку дії посвідок на тимчасове проживання громадян російської федерації, строк дії яких закінчився під час воєнного стану, законодавчо не врегульоване. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 року № 1232 було передбачено особливості надання міграційних послуг громадянам російської федерації в умовах воєнного стану. Зокрема, окремі особи мали протягом 30 днів із дня набрання постановою чинності звернутися за обміном посвідки, якщо строк такого звернення настав у період із 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності постановою. Потім, 7 березня 2023 року щодо позивача склали протокол за частиною першою статті 203 КУпАП за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного строку перебування. Того ж дня начальник Соснівського відділу УДМС наклав на нього штраф у розмірі 2040 грн та прийняв рішення № 4 про примусове повернення до країни походження або третьої країни з обов’язком залишити Україну до 12 березня 2023 року. Позивач оскаржив рішення про примусове повернення, зокрема посилаючись на свої звернення до ДМС, неможливість обміняти посвідку в умовах воєнного стану, шлюб із громадянкою України та наслідки повернення для сімейного життя. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Вони виходили з того, що позивач перебував в Україні після закінчення строку дії посвідки та не звернувся за її обміном у визначений постановою № 1232 строк. Не погодившись із цим, позивач подав касаційну скаргу. Серед іншого, він вказував, що суди формально оцінили лише пропуск установленого строку, не встановивши, чи звертався він до ДМС, які відповіді отримував, чи мав реальну можливість легалізувати перебування та які наслідки матиме його повернення для сімейного життя. Позиція Верховного Суду ВС вказав, що законодавством унормовані правила перебування іноземців в Україні, а обов’язку іноземця дотримуватися строків звернення за обміном посвідки кореспондує обов’язок органу ДМС щодо прийняття у нього відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування відповідної особи в Україні. Суд зазначив, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Водночас ВС наголосив на необхідності врахування особливостей ситуації, яка виникла у зв’язку з воєнним станом. Суд встановив, що строк дії посвідки позивача закінчився 6 квітня 2022 року, тобто після введення воєнного стану. При цьому урядова постанова № 165 зупинила строки надання адміністративних послуг та видачі дозвільних документів на час воєнного стану. Надалі постанова № 1202 встановила спеціальні правила щодо посвідок, строк дії яких закінчився після 24 лютого 2022 року, але її положення не поширювалися на посвідки, оформлені громадянам російської федерації. ВС звернув увагу на те, що позивач на момент набрання чинності постановою № 1232 належав до категорії осіб, які мали законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, оскільки його заява про надання дозволу на імміграцію, подана у зв’язку зі шлюбом із громадянкою України, перебувала на розгляді в органах ДМС з 27 жовтня 2021 року до 5 січня 2023 року. Крім того, ВС звернув увагу, що на момент прийняття постанови № 1232 її пункт 2 містив інше формулювання щодо категорій осіб, на яких поширювався обов’язок звернення за обміном посвідки. Зміни, якими до відповідної норми було включено осіб, передбачених частиною чотирнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI, були внесені лише постановою № 107, яка набрала чинності 9 лютого 2023 року. При цьому питання встановлення нового строку для подання відповідних заяв цією постановою не було вирішено. ВС вказав, що рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально). Суд також наголосив, що суди при перевірці рішень суб’єктів владних повноважень мають перевіряти їх відповідність усім вимогам частини другої статті 2 КАС України, а не лише встановлювати, що рішення прийняте в межах повноважень. Окремо ВС звернув увагу на необхідність дослідження звернень іноземця до органів ДМС. Суд зазначив, що суди мають досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом ДМС положень Закону України «Про звернення громадян» у частині фіксації звернень громадян в усній формі, зокрема встановлювати, коли та ким з уповноважених осіб органу ДМС було отримане усне звернення та надано відповідну усну відмову. ВС зауважив, що за протилежних обставин громадянин російської федерації, який звертається з документами для продовження строку перебування в Україні до органу міграційної служби, отримуючи усну відмову в їх прийнятті, опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, з огляду на неврегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, останній позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну. У цій справі, як встановив ВС, позивач посилався саме на такі обставини: його неодноразові звернення до ДМС, усні роз’яснення про неможливість обміну посвідки, а також письмові відповіді органів ДМС із рекомендацією звернутися після припинення чи скасування воєнного стану. Однак суди попередніх інстанцій відповідних обставин не встановили та не надали їм оцінки. Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб’єкта владних повноважень обов’язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а набуває особливого значення, зокрема щодо пропорційності обмежень. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення суди повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв’язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству. Суд окремо зазначив, що перевірка заборони вислання має проводитися станом на момент прийняття рішення та концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. ВС вказав, що лише після з’ясування наявності визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення та особистих обставин заявника можна визначити співмірність і пропорційність застосованих заходів та його інтересів і прав, зокрема права на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції. У результаті Суд дійшов висновку, що наявність постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП не може бути єдиною підставою для прийняття рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни. Таким чином, Верховний Суд не визнав рішення про примусове повернення правомірним і не вирішив спір остаточно по суті. Суд скасував рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про примусове повернення та анулювання відповідного запису в паспорті і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому питання законності накладення штрафу за статтею 203 КУпАП касаційний суд взагалі не переглядав по суті. Ще на етапі відкриття провадження ухвалою від 23 грудня 2025 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження в частині оскарження штрафу, оскільки судові рішення у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за КУпАП не підлягають касаційному оскарженню. Джерело

Українцям у країні ЄС можуть виплатити понад 5 тисяч євро: хто має право Українцям заплатять за переїзд до Португалії. Можна отримати понад 5 тисяч євро. Українці в Португалії, зокрема біженці з тимчасовим захистом, можуть отримати від держави понад 5 000 євро разової допомоги. Гроші виплачують за програмою Emprego Interior MAIS тим, хто переїжджає жити та працювати до малозаселених внутрішніх регіонів країни. Про це повідомили в Інституті зайнятості та професійного навчання Португалії (IEFP). Хто має право на участь «Програма відкрита для громадян третіх країн, які легально проживають у Португалії, включно з особами з тимчасовим захистом», — наголошують у відомстві. На участь у програмі мають право наймані працівники з безстроковим або строковим договором від 12 місяців і зарплатою, не нижчою за національний мінімум. Також виплати можуть отримати підприємці, які переносять бізнес, створюють нову справу або відкривають компанію до 10 робочих місць із володінням понад 50% капіталу. Крім того, допомога доступна цифровим кочівникам — дистанційним фахівцям з іноземними замовниками, які проживають у Португалії, розпочали діяльність після 1 січня 2022 року та заробляють не менше місцевої мінімальної зарплати. Яку допомогу можна отримати Фінансова допомога складається з кількох частин і розраховується залежно від складу сім’ї та типу зайнятості: Базова допомога: 3 759,91 євро — для працівників із безстроковим договором, фрилансерів, цифрових кочівників або підприємців, які створюють власне робоче місце чи компанію; 2 685,65 євро — для осіб із контрольованим строковим договором тривалістю від 12 місяців. Сімейна надбавка: додатково виплачується 20% від базової суми за кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із заявником. Компенсація логістики: до 805,70 євро виділяється на покриття витрат із перевезення майна. Наприклад, якщо працівник із безстроковим договором переїжджає з одним членом сім’ї, він може отримати понад 5,3 тисячі євро. Ця сума складається з базової виплати (3 759,91 євро), надбавки за родича (751,98 євро) та компенсації за перевезення речей (805,70 євро). Вимоги до учасників і порядок виплати Щоб отримати допомогу, учасники мають переїхати до одного з внутрішніх регіонів із переліку депопуляційних територій, визначених IEFP. Зміна місця проживання повинна відбутися протягом 180 днів до або після працевлаштування чи початку бізнесу, а мешкати на новій території необхідно щонайменше 12 місяців. Кошти переказують у два етапи: перші 60% виплачують одразу після схвалення заяви, а решту 40% — на 13-й місяць проживання і роботи на новому місці. Українці за кордоном — останні новини Нагадаємо, Єврокомісія встановила нові вимоги для українців, які вперше оформлюють тимчасовий захист у ЄС. Відтепер новоприбулі біженці мають документально підтвердити законність свого виїзду з України та виконання військових обов’язків. Раніше ми писали, що Ірландія почала згортати програму безоплатного житла для українців — понад 2,3 тисячі українських біженців уже залишили житло, яке для них орендувала держава. А уряд Данії пропонує надавати притулок лише вихідцям із прифронтових регіонів. Джерело

Europe's obsession with return hubs may not live up to the hype Five EU states are racing to build migrant 'return hubs' before new rules are put in place, with Uganda and Rwanda rumoured as the most likely sites – but recent cases point to significant legal and practical obstacles, while the actual numbers do not match the expectations. The EU's migration policy has increasingly centred on the controversial notion of using "return hubs" to externalise irregular migrants to third countries, as enshrined in the recently adopted Return Regulation. "We need to set up repatriation centres in third countries, as well as other innovative solutions outside Europe. We are working hard on this," Italian Prime Minister Giorgia Meloni and her Danish counterpart Mette Frederiksen wrote in a joint statement earlier this month. Nineteen EU countries are convinced this is an "innovative solution" to pursue for migration management, as made clear in a joint letter sent to EU leaders last June, suggesting the centres would become a reality sooner rather than later. A crucial debate on migration will take place at the next European Council summit, with return hubs set to be one of the main points of discussion. Yet fundamental questions about how the policy would be implemented remain unanswered. How would return hubs work? Where would they be located? And which problems have they run into so far? Here, Euronews breaks down the main issues around the new migration mantra – and why the reality might not match the political narrative. What are return hubs? Return hubs are facilities in a "third country" – a non-EU country with which an EU member state has reached an agreement to transfer people even when they have no connection to that country. The people to be transferred will be those with no legal right to remain on European territory who are subject to a return decision. Hubs can be either places of transit, where a person is placed waiting to be returned to their country of origin, or locations where a person is expected to stay with no guarantee of onward returns. While the term “return hubs” is not specifically used in the text of the regulation, the law reframes an original proposal from the European Commission, outlining the conditions to set up centres outside the EU. Each hub requires “an agreement or arrangement” to be concluded by the EU, or one or more of its member states, with a non-EU country. Italy has spearheaded this approach with Albania, where centres opened in October 2024 are used to house migrants rescued or intercepted at sea by Italian authorities. Rome is now pitching this as the model for the rest of the EU to follow. Ironically, the Albanian facility is not technically a return hub. For one thing, it was meant to host only asylum seekers, externalising the asylum procedure, which was run by Italian authorities on Albanian soil. After being confronted with legal challenges, in March 2025, the Meloni government turned the centre into a deportation hub for irregular migrants who had already received a return decision. This change made the Albanian facility an early precursor to a return hub, but it is still the Italian authorities who manage the centre and who are responsible for the migrants’ final repatriation. The European model could yet go further and externalise the entire management and responsibility for the asylum and deportation process to a non-EU country. Italy's processing and detention centres in Albania would need to be reconsidered once the country joins the EU. Albania is the second-closest candidate to accession after Montenegro. Which countries are being considered? The Return Regulation has been politically agreed, but the EU institutions still have to complete its formal adoption: the law has yet to enter into force, as it still has to be published in the bloc's Official Journal. According to an EU official, the language of the regulation is undergoing legal review and the final adoption is likely to take place in the autumn. Meanwhile, European governments have reportedly already been working to set up return hubs in third countries, negotiating either bilaterally or as a group. Germany, Austria, Denmark, Greece and the Netherlands have confirmed they are negotiating the establishment of such facilities. Their goal is to have the first partnership agreed by the end of the year, to be signed in early 2027, a diplomat told Euronews. The European Commission is informed, but not involved. According to Greek daily Kathimerini, the five EU countries are in advanced discussions with Uganda, aiming to make a facility operational by next year. The countries involved have declined to confirm this, citing the risk that media disclosures could harm the negotiations. Rwanda is another African country under discussion with the group of five, according to Germany's Der Spiegel. Rwanda was also at the centre of a highly controversial and now abandoned UK scheme to relocate asylum seekers while their applications were processed. Immigration ministers from the five countries are due to take stock of progress at a meeting in Copenhagen on 4 September. In April, meanwhile, the Austrian government announced a migration and readmission agreement with Uzbekistan, which does not include a return hub. Media reports and national MPs have named the country as a potential location, but Uzbekistan's Ministry of Foreign Affairs denied it in a statement to Euronews, saying "there are currently no negotiations taking place on this matter". What are the legal and practical problems? In a letter published last month, the Council of Europe's Commissioner for Human Rights, Michael O'Flaherty, asked the five EU countries to ensure that "any relevant initiative be preceded by a comprehensive ex ante assessment of potential direct or indirect human rights risks associated with the proposed co-operation". The Return Regulation does not explicitly require a human rights impact assessment, but it does state that "such an agreement or arrangement may only be concluded with a third country where international human rights standards and principles in accordance with international law, including the principle of non-refoulement, are respected". In 2024, the EU Ombudsman criticised the Commission for signing a Memorandum of Understanding with Tunisia on border control and migration management without conducting a human rights impact assessment. Even though the UK is no longer an EU member, the reasoning behind its Supreme Court ruling against the Rwanda asylum-transfer scheme in November 2023 is instructive: the court found Rwanda was not sufficiently safe given the risk of persecution or ill-treatment. The incoming Labour government abandoned the scheme as a result. Meloni's own relocation scheme in Albania has run into similar judicial trouble, with Italian judges questioning the designation of countries such as Bangladesh and Egypt as "safe" – a designation Italian authorities had relied on to examine asylum applications through an accelerated procedure. Crucially, the court cases stemming from the Albanian centres have now reached the EU Court of Justice, which has yet to rule on a central question: whether Italy can transfer someone subject to a detention order outside the EU. Will the hubs work? "A human rights assessment - that should be carried out for all this kind of agreements - takes time, whilst EU countries are rushing to sign agreements with third countries even when the rules are not yet in place," Sara Prestianni, advocacy director at the NGO Euromed Rights, told Euronews. Prestianni described the countries being floated to host return hubs as "characterised by human rights violations" and questioned what methodology is being used to carry out the required human rights impact assessments. Even so, transferring irregular migrants outside the EU's borders is likely to require lengthy negotiations with host countries, and past cases show legal challenges can easily sink the project if human rights safeguards are not in place. "I definitely see questions as to what the third country might ask in return for hosting people who are not nationals of that country," Davide Colombi, researcher on migration at Brussels-based think tank CEPS, told Euronews. In the meantime, relocating irregular migrants within the Union has proved far more straightforward, though this piles more pressure on frontline countries like Italy to uphold the country-of-first-arrival principle. Advocates of the return-hub approach counter that the legal and practical obstacles are not insurmountable, and that European capitals simply need time to build a functioning system capable of removing irregular migrants once the hubs are operational. But past cases raise doubts over whether reality will match ambition. "The previous experiences of externalisation or offshoring of migration management have been extremely costly, legally contested, and operationally very limited," Colombi said. Despite years of preparation and massive financial investment, a total of four people were voluntarily relocated from the UK to Rwanda before that scheme was scrapped. Italy initially projected housing around 3,000 migrants a month in its Albanian centres; the actual figure has reportedly been a mere 500 in total since the conversion into a deportation centre in March 2025. The entire bill amounts to over €670 million, and according to a recent study from an Italian University, detaining migrants in these centres has proven much more expensive for Italy than hosting them on its own territory. Джерело

Migrant row: Ireland seeks returns to Italy, Sea Watch 5 detained in Naples Tension over migration as Ireland backs the new EU Pact and seeks to return asylum seekers to first-entry states, including Italy, which stopped a German NGO ship. Rising tensions between Italy and the main European Union countries over the implementation of the new EU Pact on Migration and Asylum. Ireland has become the seventh member state to call for asylum seekers to be returned to the countries of first entry and for strict compliance with the rules on secondary movements. The most heated confrontation remains with Germany. While Berlin is pushing for readmissions of so-called 'Dublin cases' – migrants who arrived in one member state and then moved to another without having lodged an asylum application – Italy is strongly opposed to the activities in the Mediterranean of German NGO vessels. In Naples, Sea Watch 5 has been hit with a 45-day administrative detention order and a 7,500-euro fine, accused of failing to cooperate with the Libyan coastguard, it emerged on Sunday. Interior Minister Matteo Piantedosi has reiterated that operations must be coordinated exclusively by the competent states, while the NGO highlights the dangers posed by the Libyan authorities and announces an appeal. "We informed Italy and neighbouring European countries," the German NGO told Italian media, "but not the so-called Libyan maritime rescue coordination centre, a puppet authority that serves to legitimise and make acceptable as an interlocutor those men and smugglers who, shortly after the rescue, pointed a rifle at us and ordered us to leave". In an attempt to mend the rift and tackle the thorny issue of returns and NGOs, a bilateral meeting between the Italian minister and his German counterpart, Alexander Dobrindt, is scheduled for next month. Also on the table is a proposal for a compensation mechanism between the transfers requested and the people rescued by private vessels. "With my German colleague, we have shared an assessment that sees NGO activity as a pull factor for irregular migration", Piantedosi reiterated. Piantedosi's defence of Italy's migration policies Faced with accusations from the opposition, brushed off as "a confusion foul" devoid of substance, Piantedosi insists on the effectiveness of the government's action, pointing to a reduction in landings and a doubling of returns thanks to agreements with Tunisia and Libya. On the issue of 'Dublin cases', the interior minister instead highlights a shift under the Meloni government: after the inertia of previous administrations, Italy has blocked the return of 80,000 migrants, reducing actual transfers to negligible figures, he said. While acknowledging that Rome would have preferred stricter rules, Italy appears to defend the new EU Pact as a paradigm shift that introduces structural, mandatory solidarity for countries of first entry, even though current misunderstandings over responsibility for migrants risk undermining this mechanism. Джерело

Trump administration plans to revoke visas of foreigners seeking asylum WASHINGTON, Aug 24 (Reuters) - President Donald Trump's administration said on ‌Monday it planned to revoke the non-immigrant visas of foreigners who have applied for or are currently seeking asylum status in the U.S., marking its latest step in a sweeping immigration crackdown. A State Department spokesman said it was coordinating with the Department of Homeland Security "to identify and revoke the non-immigrant visas of foreigners who have come to the United States claiming to be short-term visitors, but ⁠then file for asylum to stay here permanently." Джерело Держдепартамент США спільно з Міністерством внутрішньої безпеки планує відкликати туристичні та ділові візи в іноземців, які після в'їзду до США попросили притулку. Подробиці Адміністрація президента США Дональда Трампа планує скасувати неімміграційні візи іноземців, які після приїзду до країни подали заяви на отримання притулку або очікують рішення за ними. Американське зовнішньополітичне відомство координує дії з Міністерством внутрішньої безпеки, щоб виявляти та анулювати візи людей, які в'їхали до США як короткострокові відвідувачі, але згодом попросили притулку з наміром залишитися в країні. Точну кількість віз, які планують відкликати, Держдепартамент не називає. Водночас, за даними Associated Press, під нові заходи можуть потрапити до 200 тисяч власників туристичних і ділових віз B1/B2, виданих у 2016–2026 роках. Якщо ці плани будуть реалізовані, йдеться про наймасштабніше одночасне відкликання віз в історії США. При цьому скасування візи не означатиме автоматичної депортації. За даними AP, більшість людей, чиї справи про надання притулку вже перебувають на розгляді, зможуть залишитися в країні на час розгляду, однак втратять статус туристів або ділових мандрівників. Джерело

Two UK universities merge to form country's first ‘super-university’ The merger comes amid mounting economic pressures facing British universities, including some of the most highly regarded higher education institutions in the world. Two British universities have merged to form what they describe as the UK's first "super-university." London's University of Greenwich and the University of Kent in southeast England announced on Monday that they had completed a merger establishing the new "London and South East University Group, which will be known as LASE. The new group, which has been designed to allow other universities to potentially join in the future, will have more than 50,000 students, making it the third largest university in the UK. The two universities will continue to operate under their own names and will maintain distinct academic divisions, with prospective students applying, studying, and graduating at the institution of their choice. The LASE group will have a chancellor, governing body, and senior executive team. The official launch of the LASE group is set to take place on 7 September, with events marking the occasion scheduled to be held across its four campuses - Greenwich, Avery Hill, Medway, and Canterbury. In a press release, Professor Jane Harrington, the founding vice-chancellor and CEO of LASE, promised a "truly spectacular launch" and said more details would be released at the time. “A massive thank you to everyone who has been involved in getting us to this point – there has been tireless work over the last year working to an ambitious timetable and developing a new university model that has never been done before," Harrington said. "It means we are starting with a smooth transition, an extremely strong senior executive team and clear direction so that we can fulfil our potential as the UK’s first super-university," she added. The merger comes amid mounting economic pressures facing British universities, including some of the most highly regarded higher education institutions in the world. In May, members of parliament on an education select committee warned that UK universities were under serious economic strain and that there was a possibility of a major institution closing down. "The higher education sector in England is facing a financial crisis that now poses a real risk of institutional insolvency," the education committee said in its report. "We heard compelling evidence that, without urgent and coordinated action, there is a clear possibility of a university closing," it continued, adding: "The consequences would be severe, not only for students and staff, but for local economies, communities and the UK’s global academic reputation." Джерело

Українцям за кордоном спростили оформлення паспорта: що змінилося Українцям за кордоном скасували одну з вимог під час оформлення паспорта. Українцям віком від 18 до 60 років, які перебувають за межами країни, більше не потрібно пред’являти військово-обліковий документ чи застосунок «Резерв+» для оформлення або обміну паспорта. Під час подання документів громадянам не потрібно надавати паперові чи електронні військово-облікові документи, а також встановлювати чи демонструвати застосунок «Резерв+». Усі необхідні процедури тепер проходять інакше. Як пояснили у Паспортному сервісі, під час оформлення паспорта працівник установи самостійно перевіряє інформацію в електронній системі, а статус військового обліку перевіряється автоматично через державні електронні реєстри. У разі відсутності інформації про військовий облік особу можуть автоматично взяти на нього без проходження військово-лікарської комісії. Після формування відповідного документа процес оформлення чи обміну паспорта продовжується у звичному порядку. У Паспортному сервісі вкотре наголосили, що для отримання чи обміну паспорта за кордоном не потрібно самостійно турбуватися про отримання військово-облікових документів чи завантаження мобільних додатків, оскільки всі перевірки виконуються автоматично в системі. Нагадаємо, українці за кордоном тепер можуть легко й швидко оформити електронний податковий номер (ідентифікаційний код). Раніше послуга діяла як експеримент лише для дітей, а відтепер вона доступна всім дорослим. До слова, в Україні запроваджують нові ветеринарні паспорти єдиного зразка з посиленим захистом від підробок. Документ містить повну інформацію про здоров’я тварини двома мовами та полегшує подорожі за кордон. Джерело

У Фінляндії розробляють екзамен на отримання громадянства У Фінляндії з 2 березня 2027 року під час подання заяви на отримання фінського громадянства потрібно буде скласти екзамен на знання фінського суспільства. Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на Yle. Екзамен розробляє Гельсінський університет. Він переміг у конкурсі, проведеному Міграційною службою. На іспиті перевірятимуть знання про устрій фінського суспільства та його основні принципи. Питання стосуватимуться законодавства, основних прав людини, рівності, а також історії та культури Фінляндії. Екзамен призначений для осіб працездатного віку – від 18 до 65 років. Він відбуватиметься в електронному форматі фінською або шведською мовою. Від складання іспиту звільняються ті, хто закінчив ліцей або вищий навчальний заклад фінською або шведською мовою. Тим, хто подав заяву до 2 березня 2027 року, складати іспит не доведеться. На підготовку тестування виділено близько 800 тисяч євро. За інформацією Міграційної служби, Гельсінський університет на ці кошти підготує навчальні матеріали, розробить іспит і зможе займатися його вдосконаленням у разі потреби протягом чотирьох років. Джерело

Базове забезпечення в країнах Європи: скільки платять 2026 року Системи базового соціального забезпечення існують майже в усіх країнах Європи, однак працюють вони за різними правилами. Десь держава виплачує фіксовану суму, в інших країнах допомога розраховується індивідуально з урахуванням доходів, складу сім’ї, майнового стану та інших обставин. Що таке базове соціальне забезпечення У більшості європейських країн діють програми базового соціального забезпечення (Minimum Income Schemes). Їхня мета — гарантувати мінімальний рівень доходу людям, які не можуть самостійно забезпечити себе через безробіття, низькі доходи, інвалідність або інші життєві обставини. Важливо не плутати таку допомогу з безумовним базовим доходом (Universal Basic Income). Безумовний базовий дохід передбачає однакові виплати всім громадянам незалежно від доходів, тоді як європейські системи соціальної допомоги є адресними. Право на них виникає лише після перевірки матеріального становища, майна та інших джерел доходу. У більшості держав отримувач повинен: постійно проживати в країні; не мати достатнього доходу для забезпечення базових потреб; використовувати власні кошти або заощадження в межах, визначених законом; активно шукати роботу (якщо працездатний); виконувати вимоги соціальних служб. Умови для іноземців залежать від країни, типу дозволу на проживання та статусу особи. Німеччина За даними Євростату, кількість українських біженців у Німеччині сягнула понад 1,28 млн осіб. Від 1 липня 2026 року в Німеччині офіційно набула чинності реформа соціального захисту. Програма Bürgergeld, яка діяла від 2023 року, замінена на нову систему — Grundsicherung für Arbeitsuchende (Базове забезпечення для осіб, які шукають роботу). Зміни стосуються всіх працездатних отримувачів допомоги за Другим соціальним кодексом Німеччини (SGB II) — а отже, і сотень тисяч українців, які отримують виплати через Jobcenter. Станом на 2026 рік щомісячні базові виплати не змінилися і становлять: Категорія Сума Самотня особа, батьки-одинаки, дорослі з неповнолітніми 563 євро Кожен із партнерів у сімейній парі 506 євро Діти 14-17 років 471 євро Молодь віком від 15 до 24 років, яка проживає окремо 451 євро Діти 6-13 років 390 євро Діти до 6 років 357 євро Ці кошти призначені для покриття основних витрат на харчування, одяг, засоби гігієни, транспорт та інші повсякденні потреби. Окрім цих сум держава окремо компенсує обґрунтовані витрати на оренду житла та опалення, а також медичне страхування. Можуть нараховуватися додаткові виплати вагітним, людям з інвалідністю чи одиноким батькам. Хто має право на отримання Grundsicherung? Подати заявку на базову допомогу у Німеччині можуть: особи віком від 18 років, які легально проживають у Німеччині; люди, які не мають достатнього доходу для самостійного забезпечення базових потреб; особи з повною або частковою втратою працездатності; громадяни пенсійного віку; люди з офіційно підтвердженою інвалідністю. Що потрібно знати українцям у Німеччині? Для українців, які перебувають у Німеччині на підставі тимчасового захисту або іншого законного статусу, реформа означає необхідність уважніше ставитися до вимог Jobcenter. Особливу увагу варто приділяти відвідуванню призначених зустрічей, участі в інтеграційних програмах та своєчасному інформуванню органів влади про зміни місця проживання, працевлаштування чи сімейного стану. Попри посилення контролю, Grundsicherung залишається ключовим механізмом соціального захисту для людей, які тимчасово не можуть самостійно забезпечити власні базові потреби. Водночас нова система дедалі більше орієнтується на стимулювання працевлаштування та фінансової незалежності отримувачів допомоги. Польща За оновленими даними Євростату, кількість українських біженців у Польщі сягнула понад 967 тис. осіб. На відміну від Німеччини, у Польщі немає єдиної програми гарантованого мінімального доходу. Базове соціальне забезпечення складається з кількох видів допомоги, головною з яких є zasiłek stały (постійна соціальна допомога). Вона призначена людям, які через вік або повну непрацездатність не можуть забезпечити себе самостійно. 2026 року право на zasiłek stały мають: повнолітні особи, які проживають самостійно та є повністю непрацездатними через вік (жінки старше 60 і чоловіки старше 65 років) або стан здоров’я; повнолітні особи, які проживають у сім’ї та також є повністю непрацездатними, якщо їхній дохід і середній дохід на одного члена сім’ї не перевищують установлених законом критеріїв. Розмір виплати не є фіксованим. Він розраховується індивідуально як різниця між гарантованим рівнем доходу та фактичним доходом заявника. Водночас: максимальний розмір zasiłek stały становить 1 229 злотих на місяць; мінімальний розмір виплати — 100 злотих на місяць. Для отримання допомоги заявник має відповідати таким критеріям доходу: 1 010 злотих на місяць для особи, яка проживає одна; 823 злотих на місяць на кожного члена сім’ї. Окрім постійної допомоги, польська система соціального захисту передбачає й інші види підтримки: zasiłek okresowy — тимчасова допомога для людей, які опинилися у складному матеріальному становищі, наприклад, через тривалу хворобу чи інвалідність. Претенденти на отримання цієї допомоги повинні відповідати певним критеріям доходів. 2026 року ці суми становлять 1010 злотих (особа, яка живе сама) і 823 злотих на особу (для сімей). Розмір допомоги визначається так: 1) для одинокої особи: різниця між критерієм доходу для одинокої особи та доходом цієї особи, але максимальна сума допомоги не може перевищувати критерій доходу на одну особу в сімʼї; 2) для сімʼї: різниця між критерієм доходу сімʼї та доходом цієї сімʼї. Розмір допомоги zasiłek okresowy для одинокої особи не може бути меншим за 50% різниці між критерієм доходу (1010 злотих) та доходом цієї особи. У випадку сімʼї — між сумою 823 злотих і місячним доходом на 1 особу в сімʼї. Мінімальний розмір допомоги zasiłek okresowy становить 20 злотих на місяць. zasiłek celowy — цільова допомога від соціальної служби (OPS/MOPS) на конкретні потреби, наприклад придбання ліків, харчів, пального чи оплату невідкладних витрат; допомога на оплату житла та комунальних послуг, якщо сім’я відповідає встановленим критеріям. Іноземці також можуть претендувати на соціальну допомогу, однак лише за наявності законних підстав для перебування в Польщі та права користуватися системою соціального захисту. Для громадян України окремі правила визначає спеціальний закон про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом, тому право на ті чи інші виплати залежить від міграційного статусу та конкретної життєвої ситуації. Чехія За даними Євростату, кількість українських біженців у Чехії сягнула понад 384 тис. осіб. У Чехії немає єдиної фіксованої соціальної виплати для всіх малозабезпечених. Система базової підтримки називається pomoc v hmotné nouzi («допомога особам, які перебувають у матеріальній скруті») і призначена для людей, які не можуть забезпечити свої основні життєві потреби власними доходами. Вона регулюється Законом «Про допомогу в матеріальній скруті» та адмініструється Управлінням праці Чехії. Система включає три основні види допомоги: příspěvek na živobytí — допомога на забезпечення проживання; doplatek na bydlení — доплата на житло; mimořádná okamžitá pomoc — одноразова допомога в надзвичайних життєвих ситуаціях. Найважливішою є příspěvek na živobytí. Її розмір визначається індивідуально як різниця між доходом людини та сумою, необхідною для забезпечення базових потреб. Під час розрахунку враховуються доходи всіх членів домогосподарства, майно, можливість працевлаштування та інші соціальні обставини. Під час визначення права на допомогу використовуються показники прожиткового та екзистенційного мінімуму. Станом на 2026 рік вони становлять: прожитковий мінімум для особи, яка проживає одна — 4 860 чеських крон на місяць; екзистенційний мінімум — 3 130 чеських крон на місяць. Він застосовується лише в окремих випадках, наприклад до працездатних осіб, які без поважних причин не співпрацюють зі службою зайнятості. До дітей, пенсіонерів, людей з інвалідністю III групи та осіб віком від 68 років екзистенційний мінімум не застосовується. Крім допомоги на проживання, людина може отримувати доплату на житло, якщо після оплати оренди та комунальних послуг у неї не залишається коштів для забезпечення базових потреб. Розмір цієї виплати також визначається індивідуально залежно від фактичних витрат на житло та доходів сім’ї. Іноземці можуть претендувати на допомогу лише за наявності законних підстав для проживання в Чехії та за умови виконання встановлених законом критеріїв. Громадяни України зі статусом тимчасового захисту здебільшого отримують підтримку за спеціальними програмами, однак у певних випадках можуть звертатися і за допомогою в системі матеріальної скрути, якщо відповідають вимогам законодавства. Іспанія За оновленими даними Євростату, кількість українських біженців у Іспанії сягнула понад 267 тис. осіб. В Іспанії основною програмою базового соціального забезпечення є Ingreso Mínimo Vital (IMV) — це державна фінансова допомога в Іспанії, спрямована на підтримку осіб та сімей з низьким рівнем доходу, щоб забезпечити мінімальні умови для гідного життя. Розмір допомоги варіюється залежно від складу сім’ї та фінансового становища, сума може досягати 1 613,92 євро на місяць для сімей із п’яти або більше осіб. На відміну від фіксованої соціальної виплати, IMV працює за принципом доплати до гарантованого доходу (renta garantizada). Держава виплачує різницю між гарантованим рівнем доходу та фактичними доходами домогосподарства. Наприклад, якщо гарантований дохід для самотньої людини становить 733,60 євро, а її власний дохід — 500 євро, держава доплатить 233,60 євро. 2026 року гарантовані суми становлять: 733,60 євро на місяць — для однієї особи; 953,68 євро — для одного дорослого з однією дитиною; 1 173,76 євро — для одного дорослого з двома дітьми; максимальна сума для великих домогосподарств може сягати 1 613,92 євро на місяць без урахування додаткових надбавок. Окремо виплачується допомога на дітей (Complemento de Ayuda para la Infancia), яка 2026 року становить: 115 євро на місяць — на дитину до 3 років; 80,50 євро — на дитину від 3 до 6 років; 57,50 євро — на дитину від 6 до 18 років. Для отримання Ingreso Mínimo Vital заявник повинен: легально та безперервно проживати в Іспанії щонайменше один рік (за окремими винятками); бути у віці від 23 до 65 років або бути повнолітнім із дітьми на утриманні; мати дохід і майно, що не перевищують установлених законом меж; підтвердити перебування у стані економічної вразливості. Іноземці також можуть претендувати на IMV, однак лише за умови законного проживання в Іспанії та виконання всіх критеріїв програми. Громадяни України, які перебувають під тимчасовим захистом, можуть звернутися за цією допомогу, якщо відповідають вимогам щодо строку проживання, доходів і майнового стану. Водночас багато українців отримують підтримку за окремими програмами, запровадженими для осіб із тимчасовим захистом. Покрокова інструкція для подання заявки на IMV: 1. Перевірте відповідність вимогам: переконайтеся, що ви маєте дійсний дозвіл на проживання та роботу в Іспанії як біженець з України; оцініть свій фінансовий стан, щоб визначити, чи відповідаєте ви критеріям для отримання IMV. 2. Підготуйте необхідні документи: посвідчення особи: паспорт або інший документ, що підтверджує вашу особу; дозвіл на проживання: документ, що підтверджує ваш статус тимчасового захисту в Іспанії; довідка про реєстрацію місця проживання (Empadronamiento); фінансові документи: довідки про доходи, банківські виписки та інші документи, що підтверджують ваш фінансовий стан. 3. Подайте заявку: онлайн: через офіційний портал соціального забезпечення Іспанії; особисто: у найближчому офісі соціального забезпечення (Instituto Nacional de la Seguridad Social, INSS). 4. Очікуйте рішення. Після подання заявки компетентні органи розглянуть її та повідомлять вас про рішення. Строк розгляду: до 3 місяців. Після схвалення — обов’язково повідомляти про будь-які зміни в доходах чи сімейному складі. Базове соціальне забезпечення в найпопулярніших серед українців країнах Європи Країна Основна програма Розмір допомоги Особливості Німеччина Grundsicherung für Arbeitsuchende 563 євро — самотня особа; 506 євро — кожен із партнерів; 471 євро — діти 14-17 років; 390 євро — діти 6-13 років; 357 євро — до 6 років Додатково оплачуються оренда житла, опалення та медичне страхування. Польща Zasiłek stały Від 100 до 1 229 злотих на місяць Сума визначається індивідуально як різниця між гарантованим і фактичним доходом. Право мають переважно люди пенсійного віку або з повною непрацездатністю. Чехія Pomoc v hmotné nouzi (příspěvek na živobytí) Фіксованої суми немає. Орієнтир — прожитковий мінімум 4 860 крон, екзистенційний мінімум — 3 130 крон Розмір залежить від доходів, майна, складу сім’ї та можливості працевлаштування. Передбачена окрема доплата на житло Іспанія Ingreso Mínimo Vital (IMV) Від 733,60 євро для однієї особи до 1 613,92 євро для великих сімей Держава доплачує різницю між гарантованим і фактичним доходом. Передбачені окремі доплати на дітей Висновки Попри схожу мету — гарантувати мінімальний рівень доходу людям, які опинилися у складних життєвих обставинах, — системи базового соціального забезпечення в країнах Європи суттєво відрізняються. Вони мають різні критерії призначення, розміри виплат і вимоги до одержувачів. Тому перед зверненням за допомогою важливо ознайомитися з правилами саме тієї країни, де ви проживаєте, адже право на виплати залежить не лише від рівня доходів, а й від міграційного статусу, складу сім’ї та інших обставин. Джерело

Трамп підписав укази про обмеження громадянства за правом народження Президент США Дональд Трамп підписав два виконавчі накази, спрямовані на обмеження громадянства за правом народження в деяких випадках та посилення федеральних заходів боротьби з "пологовим туризмом". Деталі: Трамп також прагне позбавити громадянства за правом народження дітей, народжених від деяких іноземних дипломатичних співробітників у США та, можливо, на американських територіях у майбутньому. У публікації зазначають, що це друга спроба Трампа обмежити право на громадянство за місцем народження в США, і вона, безсумнівно, буде оскаржена в суді як порушення 14-ї поправки, яка гарантує громадянство майже кожному, хто народився в Америці. 30 червня Верховний суд США скасував указ, підписаний Трампом у день інавгурації, який мав на меті позбавити автоматичного громадянства осіб, народжених у США від батьків-негромадян. Адміністрація Трампа стверджує, що це рішення все ще надає йому повноваження обмежувати громадянство за правом народження на підставі давно існуючих винятків, визнаних судом. Укази стосуються лише майбутніх народжень, пов'язаних із чотирма категоріями: Діти, народжені від іноземних дипломатичних співробітників, які працюють від імені іншого уряду під час перебування в США. 14-та поправка не надає автоматичного громадянства сім'ям послів, і указ розширить цю категорію на інших співробітників, які не є громадянами США. Діти осіб, які класифікуються як ворожі іноземці, зокрема тих, хто належить до терористичних угруповань, визнаних такими на федеральному рівні. 14-та поправка не поширюється на угруповання, офіційно визнані терористичними, і визначення розширить цю категорію. Особи, народжені на територіях США — але лише в тому випадку, якщо Конгрес змінить законодавство, щоб скасувати автоматичне надання громадянства на цих територіях. Законопроєкт, спрямований на це, був поданий минулого місяця, але, як очікується, не буде ухвалений. Це стосуватиметься, насамперед, жителів Пуерто-Рико. Діти, народжені від матерів, які явно та обманним шляхом в'їжджають до США з єдиною метою — народити тут дитину, а саме в центрі "пологового туризму". Указ також має на меті обмежити використання сурогатних матерів для цієї мети. Адміністрація стверджує, що створення цього винятку щодо "пологового туризму" є допустимим через шахрайські неправдиві заяви батьків під час отримання доступу до США, зазвичай як туристів або працівників. Уряд може позбавити громадянства осіб, які отримали його шляхом шахрайства. Згідно з новим указом, цей виняток тепер поширюється на матір, якщо вона обманним шляхом бере участь у комерційній практиці "пологового туризму", заявляють чиновники. Другий виконавчий указ доручає державному секретареві та секретарю Міністерства внутрішньої безпеки видати правила та рекомендації щодо припинення "пологового туризму" та боротьби з цією галуззю як у країні, так і за кордоном. Законодавство США вже забороняє отримання туристичної візи "з основною метою отримання громадянства США для дитини шляхом народження в Сполучених Штатах". Співробітники імміграційної служби також можуть відмовити вагітній іноземці у в'їзді до США, якщо встановлять, що вона в'їжджає до країни з метою народження дитини. Оцінки кількості дітей, що з'явилися на світ у результаті "пологового туризму", коливаються від кількох тисяч до десятків тисяч. Трамп приділяє значну увагу "пологовому туризму" в рамках своїх поки що безуспішних спроб обмежити право на громадянство за місцем народження в ширшому масштабі. Нагадаємо: Трамп у грудні 2024 року оголосив про намір скасувати громадянство за правом народження, передбачене 14-ю поправкою Конституції в перший день свого президентства. У вересні адміністрація президента США Дональда Трампа звернулася до Верховного суду з проханням переглянути конституційність президентського указу, який скасовує автоматичне надання громадянства за правом народження. Джерело