Я за боле чем 20 лет работы в области иммиграции и эмиграции (с февраля 1998 года) не одну тысячу раз писал, что подаваться на получение статуса беженца в Украине смысла нет. Последняя, во-первых, не соблюдает Женевскую конвенцию от слова "ПРАКТИЧЕСКИ ПОЛНОСТЬЮ". Во-вторых, не заинтересована в приеме беженцев. В-третьих, за социальное обеспечение (даже самое мизерное), положенное заявителям, нужно очень сильно побороться. В-четвертых, в суде предельно высока вероятность проиграть "вчистую" миграционной службе, что было доказано даже не одну тысячу раз. В-пятых, 100 человек получают статус - это вообще насмешка, т.к. в обычной "хрущебе" из 3 подъездов проживает и то больше народу, чем те, кто попал в список счасливчиков, получивших этот статус либо статус гуманитарной защиты (временный статус). В-седьмых, и суды и миграционная служба всячески затягивают рассмотрение заявление. И это при том, что у заявителя нет возможности работать.
Как итог, посмотрите сколько заявлений в год рассматривают та же Польша, Чехия, Болгария и иже с ними. О государствах типа США, Великобритании, Франции, Швеции, Норвегии я вообще помолчу. И какое количество заявлений удовлетворяется. А уровень социальной помощи подумайте, где выше - в Украине или в Великобритании.
Отсюда вывод, что вся программа по беженцам, которую якобы Украина проводит один большой и всеобъемлющий фейл, созданный только для .... Сами подумайте для чего. Очень бы хотелось, чтобы люди сами научились делать выводы на основе получаемой, даже из открытых источников, информации.
Кинули під мостом Метро і сказали - ти в Німеччині: історії біженців в Україні
16-річного Ях'ю з Алеппо висадили біля мосту Метро у Києві і сказали, що він у Німеччині.
І хоч його історія вражає, але вона дуже типова для України. Таких дітей-біженців багато, розповідає Наталя Гуржій, голова правління благодійного фонду "Рокада", де допомагають біженцям.
"Коли йде війна, родини збирають гроші, платять перевізникам і намагаються врятувати життя хоча б одній дитині. Яхья натерпівся дуже багато", - розповідає жінка. Але після приїзду до України його пригоди не закінчились.
Роками чекають на документи
За даними Державної міграційної служби, в Україні живе понад 2,5 тис. біженців і осіб, які отримали додатковий захист.
Саме ці два документи міграційна служба після довгих перевірок може видавати людям, що тікають від війн і переслідування у себе на батьківщині.
За даними Агентства ООН у справах біженців, найбільше біженців в Україні з Афганістану, Сирії, Вірменії і Росії.
Ще близько 6,5 тисяч людей шукають в Україні притулку і чекають, поки міграційна служба розгляне їхні справи. Але більшості з них відмовляють.
Щороку в Україні лише 100 шукачів захисту отримують його, кажуть в ООН.
Ефун Дінді Нода вісім років тому тікав від війни у ДР Конго. Він узяв із собою небагато речей. Серед них було і дві картини. Він продовжує малювати і в Україні. Його намальовані олією квіти роздивляються перехожі у парку Шевченка, де відбувається ярмарок, присвячений міжнародному дню біженця.
Окрім малювання пан Нода ще й робить меблі. А ще він 8 років чекає на отримання статусу біженця в Україні.
8 років - це не вийняток. Є мігранти, які чекають надання статусу біженця і 17 років, розповідають громадські активісти.
Чому так довго розглядаються документи, і лише 100 людей на рік отримують статус біженця?
"Ми говоримо, що кількість осіб, які дійсно заслуговують на отримання статусу біженця насправді не дуже велика", - відповідає на питання ВВС News Україна Наталія Науменко, перший заступник голови Державної міграційної служби.
Вона каже, що для багатьох нелегальних мігрантів Україна є лише транзитним шляхом до ЄС і вони використовують процедуру визначення статусу біженця, як можливість зупинитися і уникнути відповідальності за незаконне перебування.
"Або намагаються отримати довідку, певний статус перебування і далі чекають можливості знову перетнути кордон з ЄС. Ми маємо дуже багато таких випадків", - каже пані Науменко.
У Державній міграційній службі вважають, що процедура отримання статусу біженця в Україні врегульована, зрозуміла і дієва. Там нагадують, що за всі роки незалежності Україна надала захист шістьом тисячам іноземців і понад п'ять тисяч отримали українське громадянство.
Як виживають біженці
Коли біженці тільки прибувають до України, для них не передбачено жодної соціальної допомоги - ні одягу, ні їжі, ні даху над головою, розповідають громадські активісти.
В Україні є тільки три невеликих центри, де тимчасово розміщують біженців: в Закарпатській, Одеській та Київський областях. Але їх не вистачає, каже представниця громадської організації "Рокада".
Без допомоги міжнародних і благодійних організацій таким людям вижити було б дуже складно.
Відсутність соціального житла, дискримінація, недоступність офіційного працевлаштування, відсутність соціальної допомоги та мовних курсів - з такими перешкодами стикаються шукачі притулку в Україні, кажуть в ООН.
Узбецький громадянин Фарук Нурмадов вже 1,5 роки перебуває в Україні і чекає на отримання статусу біженця. Через його погляди і критику влади на батьківщині йому загрожували тортури і в'язниця, розповідає він і додає: "В Україні мені безпечно, я тут нормально сплю, не переживаю".
Завдяки гранту від ООН він відкрив ресторан узбецької кухні в Києві, але офіційно працювати не має права. Всі документи і права на бізнес має його партнер.
Але навіть отримавши документи про статус біженця, вивчивши мову, ці люди не завжди можуть знайти роботу, відкрити рахунок в банку або мати прописку.
"Українці, навіть держслужбовці, часто не знають, що це за документи на руках у біженців, які права вони мають і ці права систематично обмежують. У всіх питаннях, пов'язаних з документами, біженець має щось пояснювати, щось комусь доводити", - каже юрист Євгеній Макаревич з благодійної організації "Рокада".
Хоча людина, яка має статус біженця, має всі ті ж права, що і громадянин України, крім права голосувати і бути обраним, бути держслужбовцем та призиватися до армії.
В Україні існує також багато стереотипів щодо біженців.
Громадські активісти згадують скандал, який виник у 2016 році навколо притулку для біженців у Яготині, де мали розмістити людей з Сирії.
Кілька сотень місцевих мешканців тоді організували протести, заявляючи, що бояться якихось небезпечних хвороб.
Врешті зараз у притулку селять лише біженців з країн СНД і ставлення місцевих до них покращилось.
Зараз місцева влада, поліклініка і школи змінили гнів на милість і нарешті приймають цих людей, розповідають активісти про ситуацію у Яготині.
Ще більш вражаючою є історія сирійського хлопчика Ях'ї. По приїзді в Україну він мав пройти психо-медико-педагогічну комісію.
"Йому тоді було 16. Він чудово знав англійську і арабську, до цього вчився у коледжі у Сирії. А тут в комісії сиділи пані, які показували йому картинку білочки і питали, що це таке. А він ніколи білочку в житті не бачив. Також він, щойно приїхавши з Сирії не знав, яка найголовніша річка України. Комісія зробила висновок, що дитина відстала", - розповідає Наталя Гуржій.
Попри всі хвилювання, численні хвороби, відірваність від дому і родини, Яхья закінчив вечірню школу і отримав статус біженця. "У нього є дівчина, він мріє вступати у вищий навчальний заклад. І дуже щасливий", - каже пані Гуржій.
Хлопець живе в центрі соціально-психологічної реабілітації на Троєщині разом з іншими біженцями з Афганістану, Сомалі, Бенгладешу, Гвінеї.
Щоб мати змогу грати у футбол, підлітки з цього притулку збирали гроші на кросівки на ярмарку у парку Шевченка.
В цьому ж парку художник з ДР Конго Ефун Дінді Нода продав свою першу картину. Він сподівається, що колись все ж отримає документи і зможе спокійно жити в Україні.
Источник