Лидеры

Я нагадаю цитату: Чи правильно я розумію, що в Польщі та Чехії знаходяться якісь інші біженці? З іншим співвідношенням жінок з дітьми? Чи, можливо, Польща, на відміну від Німеччини створила разючо інші умови для дітей, які дають змогу жінкам віддавати дітей няням, в садочки і спокійно працювати? Я підозрюю, що умови однакові і біженці теж. Просто в Німеччині більш реально вижити на допомозі державі. В Польщі на ці гроші можна хіба що один раз сходити в магазин. Витрати на дитину 3х-4х років в середньому складають 3000-4000 злотих. Це просто мінімально садочок + якісь заняття додатково + іграшки + одяг + лікарі (поза медичними пакетами). Це без врахування їжі дитині, страховки життя і здоров'я, подорожей. Це просто базові речі. Я чудово розумію, що банально вижити на 500+ + 40 злотих на день не реально. Плюс, треба врахувати, що постійно ці виплати відміняють, анулюють (навіть тим, хто нікуди не виїжджає). Тобто люди не можуть розраховувати на допомогу держави в принципі. Тому і йдуть працювати або переїжджають в іншу країну з краще розвиненим соціалом. Все логічно.

вспоминаем, что предыдущая волна беженцев была из Сирии, Афганистана и Африки, и загадка сразу разрешается. 45% іммігрантів віком від 25 до 59 років мають академічну професійну кваліфікацію... у Німеччині лише 27% представників Это говорит лишь о существовании культа высшего образования в Украине (и других странах б. СССР) это не зависит от национальности. В Германии большая проблема с детскими садами немецкие пособия достаточно хороши, чтоб не работать. Урежут их, и процент работающих пойдет вверх.

Висловлю свої думку, виходячи з тієї інформації, яку я маю. Не вважаю, що пристрасно довести (тобто нав'язати свою думку) і доводити – верх вихованості...якщо це не стосується певних сфер життя, та й науки. Тому кожен (у тому числі і ваш покірний слуга) висловлює лише свій особистий погляд на життя та ситуацію. Тобто, це суб'єктивна думка. Тим більше, що це аж ніяк не порушує Правила форуму. Перше – виїжджали та виїхали не лише жінки з дітьми та пенсіонери. Людей до 60 років виїхало (не важливо як і якими способами) понад 5 мільйонів. Я не говорю про чоловіків до 60 років і тих, чоловіків, які на момент початку активної фази українсько-російської війни (початок я вважаю з лютого 2014 року) вже перебували за територією України в зв'язку з роботою, навчанням тощо. Не вважаю себе уповноваженим давати правову та моральну оцінку небажанню цих людей повертатися в Україну. Просто сприймаю як даність. У кожного своє життя та свій вибір. Друге – виходячи з того, що досить велика кількість громадян України знаходиться за кордоном, картина (на мій особистий погляд) представляється така: Існують біженці, які втратили або все або частину (не важливо яку) майна. Втратили близьких людей. Їм просто нема куди повертатися. І вони намагаються влаштувати своє життя і життя близьких людей, які виїхали разом з ними, за кордоном. Це жінки з дитиною чи дітьми, люди у віці, але не пенсіонери, як за нашими мірками, так і за кордоном. Вони намагаються якось і якимось чином влаштуватися, інтегруватися в суспільство, куди вони потрапили і думають перебувати там або до кінця війни, або досить довго, або залишитися постійно. Є інші біженці. Які не разу не потрапляли під бомбардування та під обстріли, нікого й нічого не втратили. Просто скористалися сприятливою ситуацією, щоб за відсутності підстав виїхати та закріпитися за кордоном. Вони також намагаються якось інтегруватися в суспільство, де зараз перебувають. Під терміном "інтегруватися в суспільство" я (особисто я) розумію – вивчення місцевої мови та культури, спроба працювати, вивчення та дотримання законодавства (як місцевого, так і європейського, якщо ми говоримо про ЄС), дотримання звичаїв, традицій тощо. Є ще одна категорія біженців. Вони вважають і всіляко намагаються всіх переконати – що вони біженці і тому їм усі все повинні. Як це проявляється – гадаю не треба описувати, тому що всі, хто виїхав, це бачили не одну тисячу разів. Ці люди не хочуть працювати, вивчають місцеву мову лише для того, щоб вимагати. Їх не цікавить, ні місцеві культура, традиції. Тобто, вони хочуть лише отримувати – нічого не даючи натомість. Проте треба пам'ятати громадянам та резидентам України що їм ніхто нічого не зобов'язаний. І якщо щось дають, то це точно не через обов'язок. А вихованість, освіченість і ввічливість – багато хто сприймає як ознаку слабкості і вважає, що можна "наїхати", доводячи, що вони зобов'язані. Ось тільки, як кажуть: "Немає нічого вічного під цим вічним Місяцем". ПОВАГУ оточуючих – треба заслужити. І для багатьох дуже скоро настануть часи, коли їм скрізь відмовлятимуть. Дотації зменшуватимуться, оплата житла – лише дуже короткий термін, ставлення місцевих буде більш негативним, ніж коли все тільки починалося. А якщо щось не влаштовує – вперед додому, де все так "близько та знайомо". Під цих людей ніхто нічого не перероблятиме. Я маю на увазі століттями сформований і приємний спосіб життя. У мене є знайомі (думаю також і у кожного, хто читає цей форум), хто поїхав у зв'язку з війною, перебуває за кордоном і засуджує як "неправильно вони всі тут живуть", які бажають жити якомога довше "на халяву". Нічого не даючи натомість, ні людям, які їх дали притулок, ні державі, в якій вони перебувають. Можливо я особисто і не правий, але як показують справжні дії керівництва цих самих держав і жителів цих країн, ставлення почало сильно змінюватися і, на превеликий жаль, не на краще до українців, які так відносяться до сітуациї .